Розділ «Усмішки, фейлетони, гуморески 1925–1935»

В день 35літнього ювілею Сергія Прокоповича Дрімцова (цими днями має одбутися) робітничоселянська громада радо вітатиме кращого із своїх представників, заслуженого свого робітника й музику!

ВАСИЛЬ ВАСИЛЬКО

Василь Василько (Миляїв) народився (це було його перше народження) 26 березня (ст. ст.) 1893 року в селі Буртах на Черкащині, в родині бухгалтера одного з великих терещенківських маєтків.

В дитинстві театром Василько не захоплювався, а захоплювався конем Савкою, що сам без віжок знав, куди треба везти воду в економії…

Савка той був дуже принципіальний кінь, і, крім водовоза, нікого не визнавав.

Ясно, що Василькові дуже хотілося бути водовозом, щоб і його Савка слухався…

Нічого з цих дитячих мрій не вийшло, довелося йти до сільської школи, потім до двокласної, потім до гімназії, з гімназії до університету, з університету до театру Садовського, з цього театру до нового театру і кінець кінцем опинитися на посту керівника радянським театром, що, як ми знаємо, має в собі не менше принциповості, як і принципіальний кінь Савка.

Василь Степанович Василько пройшов усі стадії театральної роботи.

За дитячих років він був глядачем у «Чайному домі трезвості», де його дядько, великий аматор, «давав серцеві волю, що завело його в неволю», в гімназії вже почав грати, спочатку на тромбоні, а потім у шкільних виставах.

1911 року, ще гімназистом, потрапляє за лаштунки до М. К. Садовського, де з великим успіхом виконує обов'язки Васіфотографа.

В цей час він фотографує й дивиться…

Перша частина його роботи («фотографує») дала українському театральному музеєві цінну збірку з історії українського театру, а друга («дивиться») дала самому Васі чималий досвід театральний, бо дивився він на всі вистави найкращого тоді українського театру.

І що ви думаєте? — це «дивився» даром не пропало: через два роки Василь Степанович уже постійний статист в театрі Садовського (звичайно ж, без грошей!) і грає з успіхом «паузу, що лізе у вікно».

Вже тоді його помітила преса.

«Неприятен был резко утрированной внешностью второй ксендзсотрудник», — так благословила Василька перша про нього рецензія.

1913 року Василько кінчає гімназію. Замість бігати по приватних лекцях він «рішає заробляти в театрі як актор. І сказали йому в театрі:

— Актор з вас, що й казати, непоганий, а потрібний нам якраз контролер…

«Одхватує» 15 карбованців на місяць «як льоду». Зимою 1914 року Василько зіграв свою першу роль (з словами й реплікою) у М. К. Садовського. М. К. Садовський подивився й промовив:

— Я ж казав, що з нього буде актор!..

Не помилився Микола Карпович. Забув тільки додати два слова: