Розділ «Усмішки, фейлетони, гуморески 1925–1935»

Тепер Іван Едуардович Замичковський — одна із найяскравіших фігур нашого радянського українського театру.

Тепер про Івана Едуардовича Замичковського цілі виробничофункціональні аналізи пишуть…

Тепер…

Але для цього треба було Іванові Едуардовичу Замичковському сорок літ попрацювати на українській сцені.

Але для цього треба було Іванові Едуардовичу Замичковському взяти своє Іблітнє тіло й свою Іблітню душу у свої юнацькі, але друкарською вже працею струджені руки і принести їх (і тіло й душу) до дуже сердитої колись на українських акторів Мельпомени й сказати:

— На! їж!

І сорок років ота сама Мельпомена гризла й тіло й душу Івана Едуардовича Замичковського!

Будемо, у всякім разі, справедливі: не з'їла дуже сердита колись на українських акторів Мельпомена душі й тіла Івана Едуардовича Замичковського.

І тепер іще душа в Івана, Едуардовича Замичковського, сказать, «не з лопуцька», та й тіло ще таке, що при нагоді може дати фори молодому тілові в п'єсах, на тім місці, на якім колись вимагалося: «Підскочила, гопнула!» — а тепер вимагається чарльстон…

Не вдалося Мельпомені скрушити Івана Едуардовича Замичковського на довгій, гострим каменем посиланій путі українського актора.

А скільки народу ота Мельпомена знищила?!

Та то колись було!

Тепер обов'язки колишньої Мельпомени виконує Посередрабис, і ми бачимо, що хоч іще богиня не зовсім, сказать би, всемилостива, проте біля її вівтаря трупа акторського не видно…

Життєва путь Івана Едуардовича Замичковського… Отот, путь…

Забув я (положим, я її не дуже й знав!) вже арифметику Малініна й Буреніна, щоб вирахувати на кілометри чи хоч би на милі, скільки тої путі пройшов за своє життя Іван Едуардович Замичковський.

Ходив Іван Едуардович…

Ходив отам скрізь, де в отому вірші говориться:

От Кавказа до Алтая, От Амура до Днепра.

Може, в тому вірші й не так говориться, так тоді візьміть мапу колишньої Російської імперії і покажіть мені пальцем, де не був би Іван Едуардович Замичковський!

Спробуйте!