Розділ «Усмішки літературні»

— Та починай, Божко!..

— Та доведеться… Так, значить, от… Коляда… Чули ми вже його тут не раз… Почули й сьогодні… Що ж ми почули?.. Що «індустрія халявами зорить»… Де він бачив ту «індустрію в халявах»?.. «Індустрія кліпає віями…» Краще б Коляда сам кліпав віями, ніж ота індустрія… Я не розумію, навіщо нам оце читати… Такою поезією розважати тільки слинявих панків, буржуа отих гнидяних, а не зачитувати їх отут на шостім році революції. Накопичитьнакопичить цілу гору якихось страмних слів і думає, що дав нам індустріальну поезію… Остогидло вже це. Це, значить, Коляда… А другий… Як його… Брунчук… Що там у нього?.. «У неділю мати встала»… Невиразно це в нього якось… «Мати»… Різні матері бувають… Коли вона мати пролетарська або незаможницька, хай би й устала… А коли це типова індивідуалісткавласниця, можна було б їй і не вставати… Поет не зазначив, чого вона встала! Яскраво це в його не видно… «Курей з хліву виганяла…» Це так… Але для чого? Коли для того, щоб засмажити собі курку та любенько з своїм чоловікомкуркуликом поїсти, то нам такої поезії не треба… А коли вона їх вигнала для того, щоб потім ще з більшим запалом узятися за класову боротьбу, то це інша справа… А поет цього не виявив… Він ховається чогось… Значить, тут щось непевне… Нема диференціації селянства… Знову ж і сонце… В чиє воно віконце засяло?.. Чи у віконце ^декласованого сільського пролетаря, чи втлитасве?.. Коли в глитасве — нам такого сонця не треба… Такий вірш, помоєму, ні до чого… Оце, здається, і все…

— Тов. Шевченко!

— Я скажу коротенько… Коляда… На чорта нам такі поезії? «Лісовики… гризуть… зуби… індустрія… пиляє пісня… своруном… Бабам якийсь»… Кому воно потрібне… Пролетаріатові?! Чи селянству?.. Нікому воно не потрібне… Там десь… у височині ширяє… Не місце їм у «Плузі»… А от щодо другого товариша… Як його?.. Буркун… Так я з Божком не згодний… Чого тому Божкові треба, я не знаю?.. Курячої диференціації якоїсь?.. А мені вірш подобається… Правда, там дієслівні риМи, стара трохи форма, але здоровий, цілком зрозумілий вірш… Не всім же бути таким розумним, як Божко!

— Тов. Копиленко?

— Я, товариші, зовсім не думав виступати… Але мене прикро вражає Божків виступ… Люди пишуть, учаться… Ми всі учимось… Шукаємо. Напрямку шукаємо… Б'ємосьб'ємось: куди нам іти… А Божко, він, я не знаю, чого він хоче… Так не можна… В Росії і Єсенін, і Пільняк… Всі вони шукають… А Божко чомусь зразу якось, не так якось, а отак якось… Так, товариші, не можна…

— Тов. Панів?

— Відносно Коляди… Звичайно, в його це все якось не так… У його є гарні образи, а як узяти все цілком, так щось таке ніби без образів… Він, безперечно, поет, і талановитий поет, але вірші в його якісь… я б не сказав, що талановиті… Відносно товариша Буркуна… Починає хлопець іще. Стара форма, але є рима. Стара рима, але є форма… Помоєму, хай пише. До «Плуга» прийняти можна.

— Прошу.

— Я не знайомий з літературою зовсім. Я сам селянин. І балакатиму, як із села. Для кого це пишеться? Для селян. Це ж селянські письменники. Хіба селянин оте, що написано, зрозуміє? Коли я не розумію, то куди там тому селянинові? Пишіть так, щоб було зрозуміло…

— Хто ще забирає слово?

— Дозвольте…

— Прошу!

— Я мало знайомий з літературою… Але мені здається, що нема за що вхопитися… Дайте мені за щонебудь ухопитися, щоб потягти за собою масу. Хоч за волосинку дайте вхопитися, щоб та маса за вами потяглась…

— Хто ще бере слово?

— Товариші! Наш народ темний, віками гноблений по польських в'язницях, забитий, несвідомий… Промовте до його зрозумілою українською, пролетарською, інтернаціональною мовою… Він нещасний, катований, віками гноблений український мужик, забитий, несвідомий, він не розуміє, бо йому забороняли, його катували, його в темряві держали, а коли до нього промовити зрозумілою українською мовою, то він, нещасний, катований, віками гноблений, по польських тортурах, скільки він, нещасний, лиха зазнав, бо йому забороняли, його катували, з нього знущалися… Я кінчила…

— Хто ще, товариші?.. Нема нікого. Дозвольте резюмувати! От що, товариші! Як підходити до того чи іншого твору? Це — головне! А підходити, помоєму, слід так: для кого твір писаний? На яку він аудиторію розрахований?.. Акурат і тут… Твір Колядин… Колядин, кажу, твірі На яку він аудиторію розрахований?

— Ні на яку!

— Не скажіть, товаришу! Він розрахований… Розрахований, кажу, він. Так і твір Брунчуків… На яку він аудиторію розрахований? Коли ми це твердо собі з'ясуємо, тоді дамо йому й оцінку правильну… Правильну оцінку… Завтра, товариші, об одинадцятій годині збори студії… А тепер дозвольте вечірку закінчити!..

Отак щопонеділка в Харкові. Отак щовівторка в Полтаві, щочетверга в Києві, що… що… що… та днів на тижні не вистачить вам перелічувати.