Розділ «Вишневі усмішки кримські»

З газет

Ну як ото воно писати треба?

…Ранок …Сонце світить на небі… Небо блакитне… По вулиці череда йде… Пастух співає… На сопілку грає… Вітер то подихне, то не подихне… До церкви дзвонять… А дзвін «малиновий», та тільки гугугу! Собаки гавкають…

Одне слово — село.

А в селі — «Єдиное потребительськоє общество. Магазин». Зроду, положим, у селі такого дива не було — то я жартую…

У селі є «потребилівка».

Це в кращому разі.

А найчастіше — «стребилівка», що:

— Отут вона в мене сидить…

«Отут» — це значить під грудьми або в печінках…

— Драстуйте! Бо' поможи! З п'ятницею!

— Драстуйте!

— Казала тому шибеникові: «Не став, як п'єш, кухля на сонце, бо іржа проїсть!» А йому ж, сукиному синові, хіба до того? Йому в комсомол, йому в бога не вірить! І дірочка! От бачите! Тепер і дзюрчить! Так оце до вас! Чи нема у вас іакого самого? Це ще у Котильві на ярмарку старий як кунип, як ото ще каранація була, та й пили… А тепер — дірочка! І кухоль добрячий, а тече!

— Так що й нема, бабка! Другого чого опустить можна, а кухлів не держим… Герсета для хвіруги не подойдьоть?

— Герсета?

— Купи, Онисько (це з гурту, що завжди в потребилівці: «Новостьов каких нема?»), а то в тебе талія не гньоться! Хранцюзьких, брат, привезли! Зашнуруєш —, так як шинсонетка, як хто збоку посмотрить! Петро тоді под ручку до корови водитиме!

— Страмнючий! Онуки ж уже з хлопцями сплять, а ти все отим калаталом своїм поганючим! І не поприщить, прости мене царице небесна троєручице!

— А то, може б, шляпу купила? З пір'ям, брат! Как напньош, та как бариня наша! Я своїй купив, так хіба ви понімаєте? Купив, так аж мигтить, думав до церкви повести, а вона квочку підсипала!

— Та замовч.»

— Не ндравиться! Є то, брат, нам з города шлють! На панів виводять! А ви народ необразований! Кузьма купив герсета та на наритиики для лощиці й порізав! А що б було стару засупонити, років би на двадцять, і помолодшала!