Розділ «Усмішки київські»

Ну годі!

Хто хоче більше про Київ, хай сам приїде й подивиться.

ЯК ГУСЕНИЦЯ У ДЯДЬКА КІНДРАТА ШТАНИ З'ЇЛА…

(Чистісінька правда)

Розкажу — так не повірите…

Набрав Кіндрат у кооперативі три з половиною аршина черкасину.

Не черкасин, а просто тобі «всіх скорбящих радість». Палажка як побачила — так і припала:

— Тату, це мені на керсетку!

— Не буде, Палажко, діла! Штани мені будуть! Черкасин добрий, пошию, щоб на спаса булотаки в чім і на храм вийти… Одстань і не приставай, бо годі вже у вибійчаних красуватися… Це штани такі, що й тебе буде в чім заміж видати… Літа йдуть, у цих штанях мене й поховаєте… І поніс до кравця.

— Ось! Дивись, Пилипе, край по совісті, бо це — черкасин…

— Та то вже нас не вчіть, — каже Пилип. — Вам як? Чи на галіфе попустити, чи в шагу?

— Попускай у шагу, щоб не муляло… Пуд дам, та, може, ще як накапає, то й чарка яка перепаде.

Одне слово, пошились штани. На роговім ґудзику, збірка до збірки.

Надів Кіндрат, подививсь, присів, підняв праву ногу, підняв ліву — ні за віщо не зачіпає.

«Слобода» скрізь, як після революції.

— На, стара, заховай у скриню… На спаса надіну… А ти, Палазю, не журись… У садку вродить, продамо яблука — буде тобі керсетка… Ховай, ховай, стара, і тобі кубова спідниця буде… Вродить — і буде… Півдесятини садка — хопить і на керсетку, й на спідницю…

А кубельця на яблунях у садку, аж у очах рябить, на кожній гіллячці…

— Поздіймати б ото, старий, чи що7

— Та хай! Хай трохи потепліє… Там після водохреща свяченої води залишилось… Покропимо, воно не візьме… Балакають ото чортзнащо!..

Потепліло… Покропили свяченою водою… Черва від «святої» води заворушилась та як чесонула… Так то їла листя, а то вже гілочки трощить… Стоять не яблуні, а костриця…