Розділ «Усмішки київські»

Так чий він? Правда, їхній?!

КИЇВ

(Усмішка. Ретроспективна, коли можна так сказати)

Високо передо мною

Старий Київ над Дніпром.

Та воно таки так…

І «високо», і «передо мною», і «старий», і «Київ», і «над Дніпром»…

Тільки от що «Днепр не сверкает под горою переливньш серебром», а пірнув Дніпро під аршинну кригу, закутавсь у білу пухову ковдру й спить… І тільки іноді, як йому щось насниться, репне від Подолу до Слобідки репом гучним і знову спить.

А Київ… Київ високо…

Київ — хароший…

Великий — це раз… Чепурний — це два… Певний себе — це три…

Що снігу на вулицях цілі гори, що, коли їдеш візником, так тебе піряє згори наниз і знову нагору, що шлунок твій зскакує кудись до сліпої кишки, а сліпа кишка з горла визирає, так то нічого… Колись же воно розтане… І тоді рівно буде і не пірятиме…

Кияни — народ хароший і зразу, не встигли ви вийти з вокзалу, знайомлять вас з дрібницями свого київського життя…

— На Тургенєвську!

— 75!

— Та…

— Пуд вівса сто!

Чого він гадає, що вас якраз саме цікавить київський овес, це вже його справа.

Але ви вже знаєте, що пуд вівса не п'ятдесят, а сто…

Київ білий тепер. Більше — білий і м'який… «М'якості», мабуть, не менше, як аршин завтовшки…