Розділ «Усмішки київські»

ОТ ТОБІ Й МАЄШ!

— Почекайте, почекайте! Ще два тижні — й гамба! І пара з їх не піде! То вже ми знаємо! Два тижні! А там оті всі ради, оті всі незаможники, ота вся «братія» — аж залопотить!

— Так, так! Я вже чув. Агличанка як ударить з Білого моря, а Франція як оперіщить з Чорного, а Польща зза Збруча, а Врангель з Румунії! Два, брат, тижні — й кришка! Співай — «трубу з димом»!.. Петлюра так само не спить. Що ото вони в газетах пишуть?! Та брешуть, сучі сини, й не почервоніють! Знаємо ми їхні газети!

— Та що там говорити! «Знаменіє» ж було таке! Баба Мелашка з Василля розказувала, що не встигла вона курки поглядіти, а воно як засяло, як засяло. Півень як закукуріка, а Рябко як заскавучить!.. А тоді зпоза хлівця голос такий ніби Миколи святого Мирлікійського: «Неси, раба божа Мелашко, до отця Йвана десяточок крашанок. Та двадцять тисяч радзнаками по сьогоднішньому курсу, треба молебня мені, святому, одправити, бо через два тижні і більшовики впадуть».

А вони пишуть:

«Ми міцні! Ми дужі!» Писало б їх і вздовж, і впоперек! Два тижні їм панувати!

…Отаке скрізь: «Два тижні… І капут…»

І от на тобі:

Англія признала!

Італія визнає!

Наввипередки женуться!

Пуанкаре і той уже розгониться…

Даремно й півень кукурікав… І Рябко скавучав… І сяяло даремно!

ПО ІНСТАНЦІЯХ!

Підмітив незаможник Бідненко, що засівна кампанія весняна проходить на селі дуже добре.

«Ке, — думає,— в газету писону! Почитають нехай, як наші господарство народне відновляють…»

За олівець, за папірець і чиркчирк:

«У селі Шенгеріївці справа йдьот пошти што й гаразд. Обсіємось! Роботають, так аж курить, потому — гуртом. Потому — в гурті сила. Прохаю надрукувати. Незаможник Бідненко».

Написавши, до сількомнезаму пішов показать.

— Давай сюди! — голова комнезаму каже. — Потому — по інструкціях треба!.. Самі пошлемо!