Розділ «Усмішки, фейлетони, гуморески 1919–1925»

І одійшов…

І довгодозго сидів Саваоф… І думав: «Хто пасе?! Хто пасе?!»

І встав Всевишній. Махнув безнадійно рукою.

— Не можу… На землю… Хай трибунал… Всі по трунах! Суд потім… Назад!

ЛИСТ ІЗ СЕЛА

Хочеться вам про сільське «майбутнє» написати. Про «дітишок», як той дядько казав. Хороше «майбутнє». Подивіться.

Аршин заввишки. Там, де має бути обличчя, — чорночервона пляма: присох сік вишневий, притрушений порохом. Обабіч дві жаринки — зіньки. З носа до верхньої губи дві біляві доріжки. Волосся — льон. Сорочка розідрана спереду до колін. Пузо в сливах. Майорить міцно зав'язаний бабою Устею пуп. В одній руці надгризений огірок, у другій — дубець.

Це — Микола.

Пас гуси.

— Не дитина, а гад шипучий! — каже мати. — Ну що я з тобою в світі божому робитиму? Ти слухатимешся мене?

Лясь!!!

— Кажи, сукин ти сину, ти слухатимеш мене?!

Лясь!!!

— Он у інших господь і шкарлятину ж посилає, й обкладки! Чим же я його, милосердного, прогнівила?!

Лясь!!!

Це ж дошкільне виховання.

— Якою це ви, — питаю, — тітусю, його системою? Песталоцці? Чи Монтессорі?

— Та пробувала вже всякої: й прив'язувала, й обідати не давала — не бере…

— Та він у вас не такий уже й дорослий… Скільки йому?

— Та де не дорослий. Восьмий уже, як почнемо плоскінь брати, піде. Он в Уляни вже телята пасе, а мій бузувір гусят не вглядить.