Розділ «ПРИМІТКИ»

Подається за виданням: Усмішки. — Т. 2.— С. 98–99.

С. 76. Та на це яких «лимонів» 'треба, на пришви] — Маються на увазі грошові знаки випуску 1921 чи 1922 р. У час їх знецінення рахунок вівся на мільйони, чи, як каже селянин, «лимони». Пришви — добре вичинена шкіра, матеріал для ремонту чобіт.

З царями нехарашо. Вперше надруковано в газ. «Вісті ВУЦВК». — 1923 — 22 квіт.

Подається за першодруком.

С. 77. —таємний збір пожертв для бувшої цариці Марії Федорівни… — Сімдесятилітня мати останнього царя в Росії Марія Федорівна в квітні 1919 р. з дочками Ксенією та Ольгою виїхала за кордон і поселилась у свого племінника короля Христиана в Данії, од якого зазнала деяких економічних «утисків». її взяла під захист лондонська сестра, а король Георг V призначив родичці пенсію (10 тис. фунтів стерлінгів на рік).

Пуанкаре Раймон (1860–1934) — прем'єрміністр Франції в 1912–1913 pp., 1922–1924 pp. та 1926–1929 pp., президент — в 1913–1920 pp. Провадив реакційну, аїресивну політику (прізвисько «Пуанкаревійна»). Один з організаторів антирадянської інтервенції в роки громадянської війни.

Кирило п'янствує, у Миколи (главнокомандуючого), кажуть, геморой од сідла, а Митро Павлович в очко день, і ніч ріже… — Претенденти на першість в «царському домі», на неіснуючий царський престол. Великий князь Микола Миколайович в 1917 р. вдруге був на посаді верховного головнокомандувача російської армії; емігрувавши, жив у Парижі, претендував на роль глави «імператорського дому», помер в еміграції (1929). Кирило Володимирович, двоюрідний брат Миколи II, до 1917 р. контрадмірал, емігрувавши, жив у Мюнхені. В 1924 р. проголосив себе «імператором всеросійським», помер в еміграції (1.938). Великий князь Дмитро Павлович Романов, також двоюрідний брат царя, емігрував за кордон, помер у Швейцарії (1941).

С. 78. Не гаразд, як виявляється, і з турецьким султаном… султан у Мецці викинув Магомета з раки, сам заліз у ту Магометову раку та й кричить на Кемальпашу: — Ти зруйнував Туреччину! Протестую! — Образноіронічне трактування політичних подій у Туреччині: національновизвольна боротьба, очолювана Кемальлашею (Ататюрком), призвела до детронування султана і ліхвідації Османської імперії. Звідси — султанове «звинувачення» Кемальпаші в тому, що він «зруйнував Туреччину!».

Газета — дуже велике діло. Вперше надруковано в газ. «Селянська правда». — 1923.— б трав.

Подається за виданням: Усмішки. — Т. 2.— С. 63–67. С. 79. Окупація Руру. Див. приміт. до твору «Страхіття».

Відповідь на меморандум англійського його величества уряду. Вперше надруковано в газ. «Вісті ВУЦВК». — 1923.— 13 трав. Подається за першодруком.

С. 81. У своєму меморандумі уряд його величества та пише до нашого уряду, що наш уряд та написав урядові його величества, що… — увесь текст політичного фейлетону становить пародійний відгук сатирика на ноту уряду Великобританії (від 10 травня 1923 р.) урядові Радянського Союзу про нібито неправильну його політику, що порушує престиж Великобританії у світі. Радянський уряд, — і про це йдеться у фейлетоні,— дав рішучу й переконливу відповідь англійському урядові.

С. 82. Денікін. — Див. приміт. до твору «Демократичні реформи Денікіна».

Колчак. — Див. приміт. до твору «Страшний суд».

Дутов Олександр Ілліч (1879–1921) — один з главарів козачої контрреволюції, організатор заколоту в Оренбурзі проти Радянської влади (листопад 1917 p.), командував Оренбурзькою армією у військах Колчака.

Як Керзон у Білому морі рибу ловив і що з того всього може вийти. Вперше надруковано в газ. «Вісті ВУЦВК». — 1923.— 15 трав. Подається за першодруком.

С. 82. Керзон Джордж Натаніел (1859–1925) — міністр іноземних справ Великобританії (1919–1924), один з організаторів інтервенції проти Радянської Росії. З його ім'ям пов'язаний так званий ультиматум (меморандум) Керзона, рішуче заперечений Радянським урядом.

С. 83. …ви он ксьондзів порозстрілювали?! — Йдеться про процес у березні 1923 р. в Москві над католицькими священнослужителямиконтрреволюціоиерами Я. Цепляком, К. Буткевичем та ін.

…британських підданих у Москві позасуджували. — Мається на увазі суд над двома англійськими підданими, що займались у Радянському Союзі шпигунством.

Воровський Вацлав Вацлавович (1871–1923) — радянський державний і партійний діяч, публіцист, дипломат. Повпред РРФСР в Італії, Швеції, Норвегії, Данії. Загинув у Лозанні від рук білогвардійців.