Розділ «Престрахолюдне житіє великого Ґарґантюа, батька Пантаґрюеля, написана во время оно магістром Алькофрібасом, збирачем квінтесенції, книга ряснопантагрюелецвітна»

Попробують, такі вони неситі,

Уярмити її і підклонити

Так хвацько, що залишиться цій бранці

Аж до Творця звертатись наостанці.

А потім і найбільше лихо буде,

Як небеса замостить тінь усюди,

І сонце не здолає побороти

Глуху, як ніч, як померки, темноту.

І стане тьма між сонцем і землею

І вже не зблисне й іскорки крізь неї,

І в світі запанує пустота,

Та перше, ніж зайде подія та,

Розбурканий він струсом буде знов,

Захитаний ще дужче до основ,

Ніж Етна того дня, як п'ясть Кроніда

Ударом скинула її на титаніда,

І ніж енарського бескеття брили

Тоді, коли повстав Тифон гордливий

І заходивсь швиргать, собі на горе,

Гірські вершини просто в синє море.