Розділ «Престрахолюдне житіє великого Ґарґантюа, батька Пантаґрюеля, написана во время оно магістром Алькофрібасом, збирачем квінтесенції, книга ряснопантагрюелецвітна»

З якої найдурніший правив щоб.

О цей безкраїй і сумний потоп!

Назвать потопом можна колотнечу,

Вона не вщухне, вдовольнившись дечим,

А землю обійме усю, коли

Наринуть торопкі, круті вали

І вояків накриють заодно,

Посеред січі тягнучи на дно,

Так битвою захоплених своєю,

Що не захтять подарувать душею

І німину, чому, бач, цей товар

Більш не богам лягає на вівтар,

А з бебехами йде на те без лишку,

Щоб смертні набивали добре кишку.

Тепер вам видно, як усі ці спори

Ведуть нас непохибно до розору,

Журбу і горе сіючи віднині

На круглім тілі нашої махині.

І навіть ті, кому вона кохана,

Хто не бажа, щоб їй було погано,