Розділ «Книга п'ята і остання геройських походів да ходів доброго Пантаґрюеля»

Фрагмент прологу

Великі недурні випити, і ви, преславні ходячі пранці! Поки ви вільні і вас важливіші справи не покликали, хочу вас запитати, чому в наші дні з'явилося таке прислів'я: світ перестав бути дурним — fat?

Fat — слово ланґеґотське, означає: без соли, прісний, ніякий, а в переносному значенні: дурний, безверхий, нетямущий, безглуздий. Ви, певне, мені відповісте (та й логіка з цього така випливає), що досі світ був дурний, а тепер він розуму набрався? Так, а за яких околичностей і чи багато околичностей, через які він був дурний? Чому був він дурний? Чому набрався розуму? В чому саме бачите ви його колишню глупоту? В чому саме бачите нинішню його мудрість? Хто причиною тому, що він був дурний? Кому завдячує він тим, що набрався розуму? Кого більше — тих, що любили його за глупоту, чи тих, що люблять його за розум? Довго він зоставався дурним? Довго йому бути розумним? Чому саме тепер, а не пізніше, покладено край його минулій глупоті? Чому саме тепер, а не раніше, почалася нинішня його мудрість? Чим загрожує його колишня глупота? Яким добром обернеться теперішня його мудрість? Що станеться з його давньою зжитою глупотою? Що станеться з його теперішньою відродженою мудрістю?

Відповідайте, будьте ласкаві! Я нічим ваші превелебности не заклинатиму, з побоювання потурбувати ваших домочадців. Не бентежтесь, осоромте гера Тейфеля[465], ворога Раю, ворога істини. Сміливіше, діти мої! Якщо ви з наших, то замість клястися линіть у горло разів десь п'ять, а потім на моє прохання відгукніться, якщо ж ви поклоняєтесь комусь іншому, то — геть, Сатано! Великим урлюберлю[466] свідчусь, як ви не підсобите мені це завдання розв'язати, то я пошкодую, та вже й зараз починаю шкодувати, що запропонував його вам. А проте вив'язатися з цього завдання самотужки — для мене морока не менша, ніж тримати за вуха вовчисько.

Ну то як же? А, розумію: відповісти мені ви не зважитесь. Бородою свідчусь — я теж. Я тільки наведу вам, що в натхненні сказав такий собі шанований доктор, автор книги Прелатська козиця. Що ж він, стерво, мовить? Послухайте, ослячі живчики, послухайте!

Той ювілейний рік, коли голиться

Захочуть всі, на одиницю тридцять

Він перевищить. О, ця неповага!

Дурним здавався світ. Але відвага

Йому поможе вставити ума.

Так квітка приморожена сама

У дні весни зуміє розповиться.

Чули, докумекали? Доктор давезний, слова його лаконічні, вислови скотинські й темні. І хоть він трактує матерію саму по собі важливу і туманну, це місце пояснюється так: рік ювілейний має неодмінно настати після тридцятого.

Розділ І

Як Пантаґрюель на острів Дзвонкевич прибув і який ми там дзвін почули

Верстаючи свою путь далі, ми пливли три дні і нічого нового не побачили, бо це узбережжя було вже нам знайоме. На четвертий день, почавши обпливати бігун і від рівноденника віддалятися, ми нарешті загледіли землю; лоцман сказав нам, що це острів Трифи[467]. Аж це до нас донісся безладний передзвін, бамкали старші, підстарші дзвони і скликанчики, таке дзвоніння буває на великі свята у Парижі, Турі, Жаржо, Медоні та інших місцях. Що ближче ми підходили, то перебовк гучнішав.

Ми були подумали, що це додонські брязкальці, або ж олімпійський портик Тептафон, або ж вічне дзвоніння Колоса, збудованого над усипальнею Мемнона в єгипетських Тебах, або ж бамкання, чутне колись біля однієї могили на Ліпарі, острові Еолійського архіпелагу, довкола Аролідів; але географія цього не підтверджувала.

— Таке враження (сказав Пантаґрюель), ніби це бджолиний рій злетів і, щоб його посадити, всі заходилися бити в пательні, казани, мідниці і в корибантські кімвали Кибели, праматері всіх богів.

Наблизившись, ми розібрали, що в це калантарення вплітається невгавний спів людей, очевидно, островиків. Ось чому Пантаґрюель, перш ніж до острова Дзвонкевича причалити, постановив підійти човном до прискалку, де приліпилася халупа з садочком.