Розділ «Престрахолюдне житіє великого Ґарґантюа, батька Пантаґрюеля, написана во время оно магістром Алькофрібасом, збирачем квінтесенції, книга ряснопантагрюелецвітна»

Гукав їй кожен: «Забирайсь назад,

Потворо! Більше не підходь до мене!

Це ж треба було підступом узять

У римлян їхній стяг з веленя!»

Юнона з пугачем-вабцем окатим

З-за хмар на птахів зирила униз.

Таку зуміли з нею штуку вдрати,

Що позбулась вона усяких риз.

Вона устигла — шпичку їй у ніс —

Лиш два яйця забрати в Прозерпіни,

А то за неї дружно б узялись

І на горі припнули б до ґлодини.

Через сім місяців (а, може, й більше)

Солдат, що Картаген підбив до ніг,

Спокійно в їхній круг ступивши,

Свої маєтки повернути міг,

Чи поділить належним чином їх

Рівненько, як стібки завжди однакі,

Як суп, розлитий під веселий сміх

Вантажникам у їх порожні баки.