Розділ «Престрахолюдне житіє великого Ґарґантюа, батька Пантаґрюеля, написана во время оно магістром Алькофрібасом, збирачем квінтесенції, книга ряснопантагрюелецвітна»

…Це він, хто подолав кімврійську силу,

Не зароситись щоб, летить, як змій.

Узрівши це, люд розлива в барила

Потоками духмянистий олій.

Одна лиш бабця, стало страшно їй,

Кричить вона: «О Боже милостивий!

Драбину! Чи ловіть його мерщій!

Адже зробився він такий дрисливий!»

Слід капець лиш йому поцілувати, —

Хтось міркував, — і тим перепросить.

Та ось явився тип шахраюватий

З країв, де ловлять краснопірку й пліть,

І проказав: «Господь вас хай хранить!

Нечисте щось таїться перед вами.

Отож остерігайтеся, щоб гидь

Не випливла раптово десь із ями».

Ба глузду в цьому розділі прехитрім

Десь стільки, скільки у теляти ріг.

«Я чую, — гість промовив, — як у митрі

Від холоду мій мозок геть застиг».