Розділ «Престрахолюдне житіє великого Ґарґантюа, батька Пантаґрюеля, написана во время оно магістром Алькофрібасом, збирачем квінтесенції, книга ряснопантагрюелецвітна»

Та при вогні, від токів запашних

Розвареної брукви вгрівся скоро,

Радіючи, що дурнів, знову їх,

Вбирає, як голоблеників, в шори.

Про Патрика святого йшлося щілку,

Про Ґібралтар і сотні інших дір.

Коли б вони загоїлись настільки,

Що перестали ображати зір

І вже б не дихали на нас з тих пір

Страшним сопухом земляного газу,

От ми тоді закрили б їх, повір,

І здать в оренду вирішили б зразу.

Відтак прийшов обскубувати крука

Геракл з лівійських негостинних піль.

«Ти бач! — гукнув Мінос сердитим гуком, —

Крім мене, в вас тут гості звідусіль!

По-їхньому, у мене тільки й діл,

Що жаб і устриць їм на стіл носити!

Якщо я дам їм продавать кужіль,

Хай сатана мене візьме неситий!»