Розділ «Рими»

Та ангели очима

Немов казали строго:

— Поріг цієї брами

Доступний лиш для Бога!

LXXV

Чи справді так, що коли сон торкає

Трояндними перстами наші очі,

Душа біжить із власної в'язниці,

        Злітаючи охоче?

Чи справді так, що мли нічної гостя

Здіймається у простір таємничий

І що вітрець несе її легенько

        Із іншими на стрічу?

І, вислизнувши із людської форми,

Вона земні там розриває пута,

Якісь години мешкає у світі,

        Якого не почути?

Сміється й плаче, любить і лютує,

І зберігає слід утіхи й горя,

Що так подібний у нічному небі