Розділ «Рими»

LXXI

Не спав я; наче був у тому лімбі,

Де всі предмети обриси міняли,

Не сон — і не буття; містичний простір,

        А в нім — я, заблукалий.

Якісь думки свідомості моєї

Кружляли ніби в мовчазному колі,

Своє вертіння втишували в танці,

        Зникаючи поволі.

Те світло, що крізь очі в душу входить,

Приховували вії, мовби крила;

Та інше світло — неземної сфери

        Всередині ясніло.

Аж ось мені зачулося зітхання,

Схоже на те, з якими звично в церкві

Під час заупокійної молитви

        Відспівували мертвих.

Далекий голос, ніжний і журливий,

Назвав мене у зверненні до Бога,

І запах я відчув свічок погаслих,