Розділ «Рими»

Здається, що хвилі моря

У скелі б'ють кантабрійські.

Твоя коса золотава

Чоло увінчує ніжно,

Отак надвечірній промінь

Освітлює гору сніжну.

        Тож надаремно

        Скнієш у горі,

        Що твої очі

        Дано потворі.

        Не вір цій зморі!

А проміж вій золотистих

Смарагдові брошки сяють

Побіля скрон, мовби злото,

На білині горностая.

Дівча, за зелень очей

Себе не картай жорстоко;

Якби вони почорніли,

Згадала б зеленооку.

XIII