Розділ «Зі збірки «Місяць навпроти» (1925)»

                                               від якої палають щоки.

Я увічнив у віршах місто, що мене огортає,

й даленіючі передмістя.

Я висловив подив там,

                             де інші бачили тільки буденність.

Всупереч млявій пісні байдужих,

                      я голос свій запалив од заходів сонця.

Я звеличив і оспівав

своїх предків по крові та мрії.

Я жив і житиму.

Я вклав чуття в суворі слова,

                        щоб вони не розчинились у ніжності.

Спомин про давню ницість підступає до мого серця,

наче мертвий кінь, викинутий на берег припливом.

Та зі мною лишаються ці вулиці й місяць.

Мені досі смакує вода, і поезія не відцуралась мене.

Краса вражає мене; хто зважиться мене засудити,

коли цей величезний місяць —

                      місяць моєї самотності — мені прощає?

Усе моє життя