Розділ «Таємна вилазка на горище БРТ»

Так, це була коробка з-під сигарет, а точніше — сигар. Сумнівів не було — та сама!

Я приліпив свічку до полиці й почав крутити в руках свою здобич. Спробував відкрити. Марно! Дід Олег мав рацію — коробка склеїлася від часу й старості, вся взялася іржею. Розкрити її не було змоги, хіба розбити або розпороти консервним ножем, мов бляшанку. А цього мені не хотілось.

Я вирішив забрати її з собою. Хоча це було не дуже чесне рішення. Утім, подумав я, ця коробка не така вже й велика цінність для музею. Тим більше, що вона належить нам. Якову Степановичу вона ні до чого.

Однак мені було ніяково підводити Айрес. Мабуть, вона не дозволила б мені щось виносити звідси…

Щойно я подумав про дівчину, як із подвір’я почувся її голосний кашель. Умовний знак: треба негайно злізати — діти і Софія Михайлівна поверталися з лану.

Я заховав коробку під сорочку. Загасив свічку і засунув її до кишені джинсів. Навпомацки почав вибиратися з горища.

На подвір’я вже входила вся дитяча зграя на чолі з Софією Михайлівною. Побачивши Айрес, яка кашляла, майже складаючись навпіл, вона з тривогою запитала:

— Ти застудилася?

Айрес захитала головою, суворо зиркаючи в бік будинку. Але я вже виходив з-за рогу.

Дітлахи моментально оточили мене. Від них пахло сіном.

— Арсене, пообідаєш з нами? — запитала Софія Михайлівна.

Але моя знахідка, яку я притримував рукою під сорочкою, аж пропікала тіло. Я почувався так, ніби вчинив злочин. А водночас мені не терпілося добігти додому і спробувати розкрити заіржавілу коробку. Тому я подякував за гостинність, підморгнув Айрес і відчалив з подвір’я БРТ.