TextBook — Ось, — тихо мовила дівчина. — Тепер можеш надерти мені вуха, якщо хочеш…
Я ледь не задихнувся. Захапав повітря ротом, мов риба на піску. Як пишуть у романах — «кров ударила в голову».
— То це ти?… Ти… — ледве зміг вимовити я.
Гнів переповнював мене по вінця!
— Ми… — поправила мене Айрес винуватим голосом. — Ліза… Віка… Михайло… Всі діти. Але я поясню…
Я підскочив, відступив на крок. Потворна маска впала мені під ноги. Я наступив на неї й роздушив, ніби це була змія.
— Нічого не хочу чути! — вигукнув я і додав: — Я тобі вірив…
Круто розвернувся і пішов за хвіртку. Далі кинувся бігти.
Мене душила образа. І було боляче. Страшенно боляче десь усередині — ніби там палала свічка. Та сама підступна свічка з червоного воску…
Тікав із того БРТ, мов навіжений.
На узліссі впав у траву і затис її в кулаках. Потім перевернувся назвнак і навмисно сильно потерся спиною об коріння, що стирчало з-під трави — спина озвалася пекучим болем. І мені навіть стало легше — цей біль принаймні був більш зрозумілим, ніж той, що пропікав мене зсередини.
Я заплющив очі, щоб не дивитися на сонце. Згадав, як уперше побачив Айрес на мопеді, як вона довезла мене до села. Як приязно посміхалась. Як плескала в долоні, коли я боровся з Чорним. Як поцілувала…
Виявляється, весь цей час вона робила з мене дурня! Вдень розігрувала справжнього товариша, а вночі лякала потворною маскою. Це було підло.
На моє обличчя наповзла тінь.
Я розплющив очі…
Наді мною стояла Айрес. Вона важко дихала. Певно, бігла слідом.
— Арсене, — сказала вона, задихаючись. — Стривай, не тікай від мене. Будь ласка…
Я і не збирався тікати. Теж мені — примара! Ха!
Я мовчки підвівся і сів. Вона присіла поруч. Спробувала покласти руку мені на плече, але я скинув її.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Арсен» автора Роздобудько Ірен на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „«Леґенди мають жити!»“ на сторінці 1. Приємного читання.