Розділ «Таємна вилазка на горище БРТ»

Міг!

Чи могли б хтось із домашніх — Ярема чи Нійолє, та навіть і сам Макар — розповісти комусь цю таємницю?

Могли б…

Кому?

Чи міг би цей «хтось» виявитись спільником Нійолє?

Міг би…

Я обвів слово «Невідомий».

І мені стало легше на душі! Адже тяжко підозрювати рідних по крові.

Тепер варто було з'ясувати, чи був у тій хаті хтось сторонній? А в кого з'ясовувати, якщо свідків давно не залишилося…

Отже, спочатку треба було поглянути на ті речі чи документи, які зберігалися на горищі директора школи, батька великої родини БРТ.

Я встав рано, щоб застати діда Олега вдома. І запитав, чи давав він щось із родинних речей для майбутнього музею Якова Степановича.

— У нас їх було небагато. Хіба що фотографії та листи з фронту від батька… Але цього я не віддав! — сказав дідусь. — А з тих речей, які зберігав мій тато, лишилася заіржавіла коробка з-під якихось заморських сигар.

— І ви її віддали?

— Спробував би не віддати! — посміхнувся дід. — Яків з дитинства хотів писати історію села. Ходив по хатах і збирав експонати. Листів і фотокарток я йому не дав, а от коробку він таки в мене забрав під «чесне слово», що вона буде в музеї! Довелося віддати. І я тепер про це шкодую. Невідомо, коли той музей буде…

— А що в ній було? — запитав я.

Дід зітхнув.

— Вона була така заіржавіла, що її важко було відкрити! Я заглядав туди лише раз. А потім боявся зламати.

— І що? Що ти там знайшов?! — нетерпляче видихнув я.

— Нічого особливого. Якісь папірці. Я намагався їх розібрати, але не вийшло. Текст на них було написано невідомою мені мовою. Частина просто залита чорнилом. Батько мій беріг цю коробку як пам’ять про свого тата, Арсена. Казав, що отримав її від матері. Коли в сорок першому році він пішов на війну, лишив цю коробку мамі. Теж наказав берегти. На війні він загинув зовсім молодим. А мати сховала коробку за ікону. Вона там і пролежала до цього часу. А коли Яків Степанович почав збирати по хатах речі, я віддав її до майбутнього музею. Коробка старовинна. Може, комусь буде цікаво подивитися на неї.

— Так, мені теж цікаво! — сказав я.