Розділ ««Готуйте отруйні арбалети!»»

Я проспав!

Ось чим відрізняються міські люди від селян — ранок для мене розпочався тоді, коли мої місцеві ровесники вже поверталися з риболовлі.

Мало того, що я прокинувся пізно, так ще на мене одразу ж чекала неабияка халепа. Спершу я навіть не зрозумів, у чому справа.

Розплющив очі й поворухнувся — хотів потягнутися і… одразу ж заплутався в якомусь павутинні. Я спохопився. Що трапилося?

Побачив, що я з ніг до голови перемотаний нитками!

Більше того: моє волосся було розділене на пасма, і кожне з них прив'язано нитками до бильця ліжка. Що за чортівня? Я обурився.

Розірвати ці пута було досить легко, але мене цікавило, хто таким чином намагався ув’язнити мене? В коридорі ледь чутно рипнули дошки підлоги, на дверях заколихалася мереживна фіранка, за якою виднівся знайомий силует.

Ага, зрозуміло — це витівки Нійолє!

Але ж як соромно: мала бешкетниця прокинулася раніше за мене, і поки я давав хропака, спеленала мене нитками, мов павук муху.

Що ж робити?

Вдати, що сплю. Дочекатися, поки вона підійде, схопити і надавати добрячих стусанів. Точно!

Я затаївся. Завіса нечутно відсунулася вбік, і Нійолє навшпиньках почала підбиратися до мене. Я не ворушився. Треба підпустити ворога якомога ближче!

Я приготувався до стрибка. І коли дівчисько підкралося зовсім близько, вхопив її за руку.

— Гармати до бою! — дзвінко вигукнула вона. — Оточуйте зліва! Готуйте отруйні арбалети! Стріляйте за моєю командою. Брати живцем!

Я розреготався:

— Що ти вдаєш?! Які ще отруйні арбалети?!

Її щоки палали, вона продовжувала віддавати накази своєму невидимому війську:

— Готуйте триста візків! Будемо перевозити його в надійне місце! — І до мене: — Ані руш! Здавайся: ти в полоні у сміливих барбідонців.

— Ну добре, добре, не верещи! — згодився я. — Ти, певно, граєш у Гулівера?