Володар Перснів: Дві Вежі

* В Гобітанії всі місяці мають по ЗО днів (примітка автора). [148]

- Я розлучився з нею мимохіть, серце мені щеміло, - пробурмотів Пін. - Мені нічого іншого не залишилось…

- І правильно, - кивнув Арагорн; - Хто не вміє в разі потреби віддати свій скарб, той найжалюгідншшй раб на світі…

- Добре ви це вигадали, коли мотузки розрізали, - схвалив Гімлі. - Зрозуміло, вам допоміг випадок, але ви вхопили його, так би мовити, обома руками!

- А як ми ламали голови! - сказав Леголас. - Я вже розмірковував, чи не крильця вам виросли…

- Гей, якби так! Але я ще не розповів про Горшнака… Піна тіпнуло, він махнув рукою та відвернувся. Остан-

ня, найстрашніша частина оповідання дісталась Меррі.

- Не подобаються мені ці орки з Барад-Дура, чи Луг-бурця, як вони його звуть, - сказав Арагорн. - Чорний Володар та його служники занадто багато знають. Після чвари з Углуком Горшнак напевне відіслав повідомлення, і Криваве Око звернулось до Ізенгарда… Зате Саруман піймався у власну пастку!

- Авжеж, сподіватися на виграш він не має жодних підстав, - згодився Меррі.

- Старий негідник показався нам у лісі, - пригадав Гімлі. - Ми точно не зрозуміли, але Гандальф на це натякав…

- А коли це було?

- П’ять ночей тому, - уточнив Арагорн.

- Ага, тоді, значить, про ці дні ви нічого не знаєте. Гаразд, слухайте далі. Ми зустріли Древеса та заночували у нього в Джерельному Покої, а вранці відвідали Віче ентів - оце так видовище, скажу я вам! Вони закінчили тільки на другу добу опівдні! І відразу ж вирушили - в лісі буря піднялась! Вони йшли, плескали у долоні та співали…

- Якби Саруман їх почув - утік би світ за очі, - додав Пін. - «Хай барабан, мов грім гуде! Вперед, мов доля ми ідем!» Я, щиро кажучи, не дуже прислуховував-ся - хто б подумав, що це не просто похідний марш…

- Відверто кажучи, нам було дуже неспокійно, - підхопив Меррі. - Спускаємось ми до долини Нан-Курунір, а за нами - цілий ліс! Ми стали допитуватись у Древеса, і він якось неохоче пояснив: це уорни, така їхня «скорочена» назва, або колишні енти, вже зовсім здерев’янілі, навіть з вигляду - вони стоять нерухомо, мовчки наглядають [149] за деревами. Здається, у нетрях лісу їх багато, цілі сотні. Силу вони мають величезну, вміють напускати туман, а якщо розгніваються, можуть рухатись дуже швидко та безшумно. Сидиш собі, милуєшся зірочками, аж гульк - навколо вже непролазна хаща! Голос в них ще не пропав, енти вміють домовлятись з ними, але вони здичавіли, втратили розсудливість і стали небезпечними. Справжні енти їх стримують, бо інакше…

Гаразд, спустились ми з ентами, а за нами й уорни пошелестіли. Шурхіт здійнявся, мов при першому пориві грози! Місяць сховався, і ніхто не помітив, як у Долині Чародія сам собою виріс страшний ліс. Ворог не подавав ознак життя, тільки під самим дахом Ортханка світилось одне-єдине віконце.

Древес узяв кількох молодиків, що ще не втратили гнучкості, і причаївся біля воріт. Ми з Піном теж там були - сиділи у Древеса на плечі. Старий був сильно роздратований, але обачності не втратив, і молодші його послухались, - защухли, немов статуї. Раптом в Ізенгарді піднялася веремія, загрюкало, застукало, заревли сурми. Ми було подумали, що нас викрито і зараз почнеться сутичка. Нічого подібного: це армія Сарумана виступала у похід. Я в тутешніх справах не дуже обізнаний, але неважко було збагнути - Саруман поспішав покінчити з роханцями. Він підняв усіх, зняв навіть частину охорони Ізенгарда. Орки марширували ряд у ряд, за ними верхівці на здоровезних вовках. Люди йшли зі смолоскипами, і я зміг до них придивитися - звичайні люди, похмурі, але взагалі не страшні. А ось гобліни - це жах! На зріст як люди, пики косоокі, зуби стирчать… Може, пам’ятаєте, у Бри-горі ми бачили прибульців з півдня, таких гидких? Так ось, ці гобліни до них трохи подібні.

- У Хельмовім Яру таких напів-орків було повно, - сказав Арагорн. - І я теж згадував Бригору. Тепер можна не сумніватись: той прибулець у трактирі був шпигуном Сарумана, а може, також і Чорних Вершників. У цих мерзотників ніколи не вгадаєш, хто з ким в союзі та хто кого обдурює…

- Всього війська було не менше ніж десять тисяч, - вів далі Меррі. - Одні пішли до Броду, а другі - на схід. За милю звідси річка тече у високих берегах і там є міст. Вони проходили по ньому, хрипко співаючи, волали, реготали. [150]

Кінець Рохану, подумав я. А Древес шепнув мені: «Горе Ізенгарду, його камінню та скелям!».