Володар Перснів: Дві Вежі

- Ще й як! Вважай, що ми розрахувалися!

Гобіти пригощали та пригощались самі, немов і не обідали. «У доброму товаристві гріх не попоїсти», - казали вони.

- Які дбайливі! - сміявся Леголас. - А якби ми нині не з’явились, ви з чемності складали б товариство один одному?

- Прошу не прискіпуватись! - образився Пін. - В полоні нас, можна сказати, майже не годували, та й раніше - хіба то харчування! І не пам’ятаю, коли ми всі востаннє їли досхочу!

- Однак піст вам не зашкодив, - зауважив Арагорн. - Ви, братці, так би мовити, розквітли.

- Вірно, - підтвердив Гімлі, дивлячись на друзів поверх келиха з вином. - Волосся густе стало, завилося, я б сказав навіть, що ви підросли, якщо це можливо у гобітів вашого віку. Древес, видно, вас голодом не заморив!

- Що ні, то ні, - визнав Меррі, - але енти тільки п’ють, а чи водою наїсися? Звісно, трунки Древеса корисні, але нам важко без чогось істотнішого.

- А, то ви пили воду ентів! - вигукнув Леголас. - Тоді не варто дивуватися вашому розквіту. В старих піснях воді Фангорну надають чудодійні властивості.

- Багато чого надають Фангорнові, - сказав Арагорн, - а я туди так і не навідався. Хотілося б почути про нього та про ентів теж.

- Енти? О, енти - це таке! Ну, по-перше, вони дуже різні. Всілякого розміру… та все таке. І потім їхні очі… Дивні такі очі, розумієте…

Пін безпорадно змахнув руками - опис не складався, але швидко здогадався, що сказати:

- Та взагалі, ви ж їх бачили здаля! У всякому разі, вони вас помітили й сповістили, що ви прямуєте сюди, а коли познайомитесь ближче, то все самі зрозумієте. [146]

- Це нечесно! - обурився Гімлі. - Хто ж починає історію з середини!

- Куди поспішати? - заспокоїв його Меррі. - Спершу давайте, якщо вже всі ситі, напхаємо люльки та покуримо! Хай нам хоч на часинку примариться, ніби ми знову в Бригорі чи в Рівенделлі…

І він витяг з кишені добряче наповнений шкіряний кисетик.

- У нас цього добра хоч греблю гати, - похвастався він. - Якщо забажаєте - можете набрати на дорогу, скільки душі завгодно. Уявляєте, сьогодні вранці ми з Піном заради розваги вивуджували з води що трапиться і бачимо - гойдаються два барильця. Відкрили, а там - тютюн, вищого ґатунку й зовсім сухий!

Гімлі взяв дрібку, розтер між пальців, понюхав:

- Дуже запашний!

- Ще б пак! Це ж наша продукція, з Довгонора, на барильцях було тавро фірми Люлькасів. А ось як вони сюди потрапили - хто здогадається? Я й не чув, щоб ми торгували з Саруманом… Ну, чи згодиться?

- Згодилось би, якби ми мали люльки, - зітхнув Гімлі. - Бо я свою загубив десь у Морії, а може, й раніше. Вже й забув, який той тютюн на смак. Ви часом не виловили з мутної водиці пару люльок?