Володар Перснів: Дві Вежі

- Наближається полудень, - сказав він. - Нам чає іти.

- Ми підемо по гобітів до Древеса? - запитав Арагорн.

- Ні, нам у інший бік. Надія - ще не перемога. Насувається війна, в якій остаточну перемогу забезпечить лише Перстень Влади. Інакше ми багато чого втратимо, а може, і все… Я- Гандальф, Гандальф Білий, але Чорний поки що сильніший за мене… ,; ;

Він підвівся й, прикривши очі рукою, подивився на схід, наче бачив удалині щось, недоступне для його супутників. Похитав головою.

^ Ні, - сказав він ледь чутно. - Нам до нього вже не дістати. Ну й добре: у всякому разі, не доведеться Ьпира-тися спокусам Персня. Підемо назустріч небезпеці і пам’ятатимемо, що ще гірша, смертельна небезпека поки що відступила від нас…

Він знову повернувся до товаришів; ;•

- Не жалкуй про вибір, зроблений тобою в долині Емін-Мейл, АрагОрне, сине Арахорна! І не називай вашу подорож даремною. Тепер ти можеш переконатися, що обрав правильно: удача буде тобі нагородою. Ми зустрілися вчасно. Твоє зобов’язання перед гобітами виконане, час згадати про слово, яке ти дав Еомерові. Йди в Едорас, [89] ти потрібний там. Андрілу час вступати до битви. Рохан охоплений війною, але ще більше лихо охопило Золотий Палац Теодена.

- Отже, ми не побачимося з нашими малюками? - засмутився Леголас.

- Потерпи, не все одразу. Ідіть, куди вас кличе обов’язок, і зберігайте надію. Я теж вирушу до Едораса.

- Далека дорога й важка, - сказав Арагорн, - навіть для міцних ніг. У такий спосіб війна скінчиться раніше, ніж ми туди встигнемо…

- Побачимо, побачимо, - сказав Гандальф. - Чи хочеш іти зі мною?

- Авжеж. Тільки мені здається, ти здатний випередити нас, якщо забажаєш!

Арагорн підвівся й уважно подивився на Гандальфа. Леголас та Гімлі мовчки спостерігали за ними. Арагорн, у сірому ельфійському плащі, з рукою на ефесі меча, високий і суворий, наче король, який зійшов на невідому землю з корабля, а навпроти нього - старий маг в одязі, що ніби зсередини сяяв незвичайною білизною, згорблений і наче слабенький, але володів він силою могутнішою, ніж влада королів.

- Що ж, чи правий я? - вимовив нарешті Арагорн. - Чи насправді можеш ти потрапити всюди, куди забажаєш, швидше за мене? Навіщо нам розділятися? Ти наш ватажок. У Чорного Володаря дев’ятеро вершників, у нас - один, але це - Білий Вершник. Він пройшов вогонь та воду в надрах землі, і Ворог здригнеться перед ним. Ми підемо за тобою, куди б ти не повів.

- Так, ми готові йти за тобою, - сказав Леголас. - Тільки розкажи, що було з тобою в Морії, як ти вибрався звідти?

- Ми гаємо час, - відмахнувся Гандальф. - Я й за рік не перекажу вам усього.

- Розкажи скільки можна, скільки вважатимеш за потрібне! - попросив Гімлі. - Хоча б як ти впорався з Барлогом!..

- Не згадуй про нього! - різко обірвав його Гандальф, зморщившись, наче від болю.

- Я довго, довго падав додолу, - почав він повільно, неначе із зусиллям викликаючи в пам’яті картини минулого [90] . - Я падав, і він падав разом зі мною. Його жар опалював мене. І разом ми полетіли в глибоку темну воду…

- Глибока прірва під мостом Даріна, - шепнув Гімлі, - ніхто не міряв її…