Володар Перснів: Дві Вежі

Ранок уже розжеврівся, чяйвали птахи, коли загін наблизився до річки. Вона безтурботно несла на схід, ДО лінивої ЕнтуЩг шлоа тфськйх снігів. По вологих берегах густо росли верболози; їхнє гілля вже порожевіло й випустило пухнасті бруньки.- Переправилися бродом і виїхали на широку дорогу; ліворуч і праворуч стирчали зелені горбики, наче припорошені дрібним снігом, - так рясно обсипали їх численні зірочки квітів.

- Як чудово світяться ці сніжинки в траві, — сказав Гандальф. -* Тут їх називають «зімбельмайн», безсмертники^^ вони весь рік цвітуть там, де спочивають мерці. А ці кургани ~ могили пращурів Теодена.

- Сім курганів ліворуч і дев’ять праворуч, - сказав Арагорн, - багато поколінь змінилося з того часу, як по-ставйений Золотий Двір.

- П’ятсот разів опадало жовте листя в Чорноліссі, - сказав Леголас.- Для нас це зовсім небагато.

- Але для людей - чималий термін. Від часів побудови Медусельда нічого не лишилося, крім пісень. Тепер ця земля для роханців рідна, і лише мова їхня нагадує про спорідненість з північними племенами…

І він тихо проспівав кілька слів, незрозумілих ані ельфу, ані гному.

- Приємна мова, - сказав Леголас. -Така ж, як ця земля - гучна й розкотиста. І відчувається туга, її завжди багато в піснях смертних.

- Якщо хочеш, я перекладу, - сказав Арагорн. - Цю пісню склав невідомій співак, загдуючи, яким прекрасним був Еорл Юний, коли привів сюди своїх людей з півночі. Кінь у нього був крилатий Фелароф, батько коней. Ім’я співака забулося, а пісня живе…

Де кінь, де вершник, де сурма, що кличе у похід?

Тінь забуття, немов зима на весь широкий світ…

Де ви, дозірнії вогні, волосся золоте,

Розмови щирі і пісні під лютні ніжний теньк? [96]

Як дощ зі скель стекли роки, промчали, як вітри,

Замовкла слава давніх літ, заснула до пори.

Чи можна в попелі кострищ знайти вогонь палкий?

Пливуть до моря і назад не вернуться річки.

Дорога, звиваючись поміж курганами, привела до стін Едораса. Вартові в блискучих кольчугах списами перегородили їм проїзд.

- Стійте, чужинці! - крикнув один з них рохансЬ-кою. - Хто ви такі й куди прямуєте?

На обличчях вартових відбився подив, анітрохи не дружній.

- Я розумію вас, - сказав Гандальф. - Але моїм супутникам ваша мова невідома. Якщо ви чекаєте відповіді від чужинців, чому не користуєтеся загальною мовою?