Володар Перснів: Дві Вежі

- Піднімемося й оглянемо околицю, - запропонував Леголас. - Ще й ковтнемо свіжого повітря.

Ніхто не заперечував. Піднімаючись, Арагорн уважно розглядав поверхню кам’яних сходів.

- Гобіти теж сюди дерлися, - сказав він. - І ще тут є інші сліди, дуже незвичайні, я таких не знаю. Спробуємо зрозуміти, куди поділися гобіти…

Карниз Древеса був повернутий на південний схід, але досить широкий краєвид відкривався лише зі сходу; однак і там нічого, крім нескінченних рядів дерев, друзі не побачили.

- Чому ми не пішли сюди напрямки! - сказав Леголас із досадою. - Адже могли б тут опинитися всі разом у цілковитій безпеці, якби завернули від Андуїну на другий чи третій день подорожі! Нікому не дано знати, куди приведе дорога…

- Ми, здається, не збиралися йти через Фангорн, - зазначив Гімлі.

- Однак ми тут… і хтось дуже вправно загнав нас у пастку, - спохмурнів Леголас. - Погляньте!

- Куди? Не кожен має твої очі, Леголасе!

- Т-с-с! Тихіше! Та придивись, - прошепотів Леголас, вказуючи пальцем вниз. - 3 того боку, звідки ми [81] прийшли. Ось він. Невже не помічаєш? Крадеться за стовбурами…

- Бачу, тепер бачу! - стрепенувся Гімні. - На ньому таке брудне ганчір’я, що й не побачиш одразу. Хіба я не попереджав?

Згорблений старець кульгав лісом, важко спираючись на патерицю. Голову він опустив і на мандрівників не дивився. За інших обставин у них би знайшлося для сіромахи добре слово, але зараз усі троє напружилися, відчуваючи наближення прихованої сили - чи загрози? Старець наближався крок за кроком, і Гімлі, не витримавши, збуджено крикнув:

- До зброї, Леголасе! Натягни тятиву, приготуйся! Це Саруман. Не дай йому заговорити’ Стріляй!

Леголас взявся за лук, але не поспішав натягувати. Араґорн насторожено мовчав.

- Ну, чого ти чекаєш? Що з тобою? -*- пошепки підбурював ельфа Гімлі.

- Не варто поспішати, - зупинив його Арагорн. - Підозра та страх - погані радники. Не годиться стиха, без попередження стріляти в невідомого. Почекаємо, подивимося.

Старий раптом прискорив ходу, несподівано швидко підбіг до підніжжя стрімчака і підняв голову. Троє друзів завмерли. Над лісом нависла мертва тиша.

Обличчя старого приховував глибоко насунутий каптур, а поверх нього - широкополий капелюх; з-під нього ледь виднівся кінчик носа й сива борода. Однак Арагорн помітив у тіні каптура гострий, ясний блиск очей.

- Радий бачити вас, дорогі друзі, - раптом сказав старець. - Мені хотілося б із вами перемовитися. Зійдете вниз, чи мені самому до вас піднятися?

І, не дочекавшись відповіді, старець підійшов до сходів.

- Ну ж бо, - крикнув Гімлі, - затримай його, Леголасе!