Володар Перснів: Дві Вежі

- То що ж, Саруман-не зрадник? - здивувався Гімлі.

- Зрадник, та ще й двічі зрадник. Чи не дивно? З усіх перешкод, які стояли перед нами, зрада Сарумана була найнебезпечнішою. Він зібрав велику армію, він загрожує Рохану і не дає відважним вершникам прийти на допомогу Мінас-Тіріту. Але зброя зради завжди гостра з обох боків. Саруман крадькома мріє заволодіти Перснем чи хоча б полонити гобітів. І в результаті зусиль обох наших недругів Меррі й Пін у найкоротший час потрапили до хащ Фангорну, [86] куди б за інших обставин ні за що б не пішли! До того ж, хоча роханці потурбувалися, щоб жоден свідок бою не повернувся до свого господаря, Чорний Володар знає, що гобітів захопили і всупереч його волі відправили до Ізенгарда. Тепер він змушений остерігатися Сарумана.

- Жаль, що між ними затиснутий Рохан, - сказав Гімлі. - Тоді б нехай вони зчепилися, а ми б зачекали, чим закінчиться.

- Переможець вийшов би з бійки сильнішим, ніж був, - сказав Гандальф. - Але Саруман не може піти на Мордор, доки не знайшов Персня, а ми тепер знаємо, що він його вже ніколи не отримає. Сам же він небезпеки поки що не відчув. Багато чого він не знає. Йому так кортіло потримати в руках здобич, що він виїхав назустріч своїм оркам - схоже, не дуже він їм довіряє, - але запізнився; і навіть не зміг узнати, чи встигли орки взяти полонених, чи ні. Я читаю його думки й знаю, наскільки він збентежений. Не знає він і про сутичку між його слугами та орками Кривавого Ока. І про Крилатого…

- Крилатий! - згадав Леголас. - Я пустив у нього стрілу над Андуїном і збив. Що це за нова потвора?

- Стрілою його не дістанеш, - відповів Гандальф. - Ти вразив лише його коня. Це теж добре, але вершник невдовзі отримає нового. Це назгул, один з Дев’яти - вони тепер мають крилатих коней. І тінь їхніх крил невдовзі ляже на Мінас-Тіріт… Але поки що Крилатим не дозволяється перетинати Андуїн, і тому Саруманові невідомий новий вигляд Примар Персня. Більше за все Саруман зараз боїться, щоб Перстень не потрапив до рук Теодена, правителя Рохану. А тим часом значно більша небезпека визріває біля самого порога Ізенгарда. Саруман забув про Древеса…

- Ти знову розмовляєш із собою? - посміхнувся Арагорн. - Я не знаю, хто такий Древес. Яка нам користь від подвійної зради Сарумана, вже зрозуміло. А до яких добрих наслідків, крім нашої даремної й нелегкої подорожі, привела поява в лісі двох гобітів?

- Хвилиночку! - нетерпляче перебив Гімлі. - Дозволь спочатку запитати про дещо інше. Чи тебе, Гандаль-фе, ми бачили вчора вночі, чи Сарумана?

- Мене ви точно бачити не могли. Залишається припустити, що ви бачили Сарумана. Виявляється, ми так [87] схожі, що мені доведеться вибачити тобі навіть замах на мій капелюх! •-.-. ; , ; Л

-^ Не треба про це! - прпрохав Гімлі. — Який я par дий, що нічним дідуганом був не ти! - Так, мій славний гноме, -розсміявся Гандальф, - це дуже приємно •:!- пересвідчитися, що ми не завжди помиляємося…, Не сумуй, «анітрохи не серджуся на тебе: я ж сам скільки разів стверджував, що й власним рукам не варто вірити, коли маєш справу з Ворогом! Не сумуй, сину Глоїна. Може, ще побачиш мене поруч із Саруманом, тоді помітиш різницю.

- І все ж таки, що з гобітами? -. нагадав Леголас. ,.-г Ми півсвіту обшукали, а ти знаєш, де Меррі й Пін, і мовчиш! Скажи, нарешті, будь ласка!

- Вони серед ентів, під захистом Древеса, - відповів Гандальф.

- Серед «нтів? Отже, правдиві старі легенди про велетнів - храниіелів лісу? А я, щиро кажучи, вважав їх витвором буйного уявлення роханців.

- До чого тут Рохан? - підхопив Леголас, - У Чорноліссі будь-який ельф знає пісні про онодримів. Але навіть для нас вони лише напівзабута згадка. Я відчував би себе знов зеленим хлопчаком, якби зустрів живого онодрима! Древес -, це назва Фангорну загальною мовою; однак ти кажеш про якусь істоту. Хто ж це?

-^ Важке питання, -;. сказав Гандальф. - Я знаю небагато, дрібну частинку його історії, і то вона б зайняла багато часу, а нам його не можна гаяти. Древес, чи <1>ан-горн - опікун і наставник цих лісів, старший не лише серед ентів, але й узагалі серед усіх, хто живе зараз під сонцем Середзем’я. Сподіваюсь, ти ще познайомишся з нимі Леголасе. Меррі й Піну пощастило, вони зіткнулися з Древесом тут, на цьому карнизі, два дні тому, і він забрав їх да-своєї оселі біля підніжжя гір. Древес частр відвідує цей стрімчак, коли відчуває тривогу чи отримає погані новини. Чотири дні тому я бачив, як він блукав лісом; він теж мене помітив, навіть зупинився, але я не заговорив з ним - «є було сили після бою з Оком Мордору. Та й він теж не покликав мене.

- Можливо, він прийняв тебе за Сарумана, - припустив Гімлі.-Отже, ви з гаш добрі знайомі? Я ж бо вважав, що він небезпечний… . [88]

- Я теж буваю небезпечним, і навіть дуже, ^пхикнув Гандальф. - Нікого небезпечнішого за мене ви не зустрінете, хіба щО зіткнетеся з Чорним Володарем. І Арагорн небезпечний, і Леголас. Тебе оточують Небезпечні істоти, Гімлі, син Глоїна, та й сам ти дещо небезпечний. Звичайно, у лісі Фангорну багатьом буде непереливки, особливо любителям махати сокирою. Але зазвичай Древес мудрий та добрий. Тільки зараз його гнів; що повільно накопичувався, скипів та виплеснувся з чаші терпіння, затопивши весь ліс. Звістка, принесена гобітами, стала останньою краплею, що перепов*-нила чашу… Трапилося нечуване за багато століть: енти прокинулися від дрімоти і згадали про свою силу.

- Гщо ж вони зроблять? - здивовано запитав Леголас.

- Не знаю. Вони, мабуть, і самі ще не знають. Хотів би я вгадати - що!

Маг замовк і опустив голову. Промінь сонця впав крізь розрив між хмарами на його руки, що лежали на колінах долонями вгору; світло наповнило його долоні, наче келих. Ганадальф похитав головою і повернувся до друзів.