Володар Перснів: Дві Вежі

- Я ж сказав, що хочу поговорити, - перервав його старець. - Відклади лук, шляхетний ельфе.

Леголає мимоволі розтиснув пальці.

- А ти, пане гном, відпусти сокиру. Вважаю, ми обійдемося без сильнодіючих засобів.

Гімлі здригнувся й завмер. Старець стрибав нерівними сходинками зі спритністю гірської кози. Його дряхлість мов [82] рукою зняло. Коли він ступив на карниз, еіре ганчір’я на мить розсунулося, відкривши щось сліпучо-бїле - а може, лише здалося? Гімлі зі свистом видихнув і затамував подих.

- Дуже приємна зустріч, - сказав незнайомець, наблизившись. - Що ви тут робите? Ельф, людина та гном, і всі в ельфійських плащах! Це, напевне, особлива історія. Розповісте мені її? Ми тут нечасто приймаємо таких гостей! - Він зручно сперся на патерицю і вп’явся в мандрівників жорстким поглядом з-під каптура.

- Судячи з твоїх слів, ти тут живеш, - сказав Арагорн. - І, мабуть, добре знаєш ліс?

- Це важко визначити. Потрібно три життя, щоб осягнути розумом всі таємниці Фангорну. Але я бував тут неодноразово.

- Прошу тебе, назвись і вислови все, що хотів, - сказав Арагорн. - Ранок минає, а в нас є нагальна справа.

- А я вже все сказав! Запитав, що ви тут робите. Стосовно мого імені… - він захлинувся тихим сміхом, й Ара-горна пройняла крижана дрож - не страху, а наче свіжого вітру після тривожного сну.

- Моє ім’я! Так ви його ще не вгадали? А були ж часи, воно вам всі вуха протуркотіло! Так-так, ви чули його частенько. Що ж ви не відповідаєте? Інший на моєму місці вирішив би, що у вас погані наміри… На щастя, мені дещо відомо. Ви шукаєте двох молодих гобітів, так-так, саме гобітів. Не треба витріщатись, наче ви вперше чуєте це слово. Якщо хочете знати, ваші приятелі стояли саме на цьому місці позавчора й зустрілися тут із вельми цікавою особою. Вас це на радує? А, ви хотіли б знати, куди вони поділися! Можливо, я й про це можу дещо розповісти. Але чому ми всі стоїмо? Поспішати вам уже немає куди. Сядьмо ж і поговорімо спокійно.

Він відійшов на кілька кроків, і мандрівники одразу задихали вільніше, заворушилися, - чаклунська сила відпустила їх. Гімлі знов потягся до сокири, Арагорн поклав руку на меча, Леголас підібрав із землі лук.

Не звертаючи на це уваги, старець обрав зручний камінь під відкосом карниза й незворушно всівся. Сірий рваний плащ при цьому знову розкрився, і знову промайнули білі шати.

- Саруман! - вигукнув Гімлі й рвонувся до старого, здіймаючи сокиру. - Де ти ховаєш наших товаришів? Що [83] ти зробив з ними? Відповідай, інакше я продірявлю тобі капелюха разом з головою, і ніякі чари де допоможуть!

Однак старий виявився пругкішим за гнома. Він легко відстрибнув, випрямився і наче одразу виріс. Геть полетіли капелюх та сіре ганчір’я, відкрилось білосніжне широке вбрання - і в ту. ж мить, сокира з глухим стукотом випала з руки Пмлі, клинок Андріла спалахнув у закляклій руці Арагорна, Леголас здригнувся, і стріла, пущена з лука, злетіла в небо й розсипалася іскрами.

- Мітрандір! -; ащув ельф. - Мітрандір!

- Бачиш, я ж одразу сказав, що, зустріч буде приємною, - відгукнувся старий. - Вітаю, Леголасе!

У цілковитому збентеженні друзі мовчали. Волосся старого було сліпучо-білим. Очі під високим лобом ясно й гостро блищали,.. ,

Першим; отямився Арагорн.

- Гандадьфе! Яке затьмарення найшло на нас? Гімлі осів на коліна й закрив очі руками.

-. Гандальф, - повторив маг, наче згадуючи забуте. - Так мене звали - Гандальф.