Розділ «Адольфо Біой Касарес»

— Авжеж, що любить. Як друга, найкращого друга. І можеш попросити, аби вона і для тебе зробила те, що й для мене.

До Массея повернулася самовпевненість. Він незворушно став переповідати мені жахіття, які я не бажав чути й які ледь усвідомлював, бо ще перебував на хисткій межі недуги й одужання. Він розповів про так званих вуглецевих дітей, або двійників, представників клону. Повідомив, що Данієла спільно з Леклерком виростила зі своєї клітини (здається, він сказав саме «клітина», хоч я не певен) ідентичних собі істот. Чи, швидше, йшлося про одну істоту (вистачило й однієї, аби вжахнутися на повідомлення Массея), зростання якої вдалося пришвидшити, що за десять років вона стала красунею сімнадцяти-вісімнадцяти років.

— То це твоя Данієла? — спитав я, відчуваючи полегкість.

— Як не дивно, але ця жінка саме для мене. Ідентична з матір’ю, але… як би тобі сказати… Внутрішньо ближча мені. Не вважай це блюзнірством, що я зізнаюся: вона нічим не відрізняється від оригіналу. Тотожна й водночас зовсім іншої вдачі — врівноважена. Якби ти знав про наші стосунки, то тільки позаздрив би.

Аби він не став вмовляти мене й собі звернутися до Данієли з подібним проханням, я відрубав:

— Мене не цікавить ідентична жінка. Я знаю лише Данієлу.

Массей сумовито, але впевнено зазначив:

— Тоді залишишся ні з чим. Побачивши тебе в барі, Данієла, як вона сама сказала, збагнула, що ти й досі її кохаєш. Поновлювати старий зв’язок, як на неї, безглуздо.

І коли вона дізналася, що твої справи пішли на краще, то сіла в перший-ліпший літак. Аби уникнути зайвих з’ясовувань.

© ВСЕСВІТ. — 1991. — № 5.

© БУЦЕНКО Олександр, переклад з іспанської, 1991.