Розділ «Карл Амері ПАДІННЯ МІСТА ПАССАУ Фантастична повість»

Чоловік гостро позиркнув на них.

— Де там, де там! — урвав він, коротко помовчав, кивком підкликав до себе якогось хлопця, щось шепнув йому на вухо і дав штурханця, щоб той біг швидше. — Здалеку, га? — спитав він цього разу дещо приязніше. — Гаразд. А що то таке Рознем?

— Розенгайм, Верхня Баварія, — відповів Лойз. — То ми колись були з Розенгайма. Чули-смо, що місто дуже пишне.

— Та годі тобі, селюху, — махнув рукою стражник. Він і Лойз почали розмовляти про рушниці.

— Вогнепальна зброя на території фортеці не дозволена, — сказав стражник.

— Але ми звикли до рушниць, — умовляв його тремтячим голосом Лойз. — Ми завше маємо їх напохваті.

— Вогнепальна зброя, — повторив стражник, — на території фортеці, раз і ще раз, не дозволена, та що там казати, здавайте свої пукавки, панове.

— Але рушниці нам ще будуть потрібні, коли ми знов…

— Видам квитанцію, не сумнівайтесь, — запевнив стражник. Він узяв зі столу аркуш паперу, щось там написав, щось намалював на лінійці, бурмочучи під ніс те, що писав: — Дві… мисливські… рушниці… от. — Він знову поклав папір на стіл, узяв із коробочки гарно обточений дерев’яний товкачик, кінець його притиснув до темно-синьої подушечки, а потім до паперу, знову підніс папір до дерев’яної стінки і поклав на дошку так, щоб Лойз міг прочитати, і Лойз, примруживши очі, читав (він усе вмів читати, це Марте знав):

— Відвідувачі здали на брамній варті дві мисливські рушниці. Після подання цієї квитанції при виході за межі території замку ці два предмети будуть повернуті назад.

— Задоволений? — спитав стражник і простягнув через дошку обидві руки. На папері був гарний виструнчений вовк у колі, а всередині кола було ще щось, і Лойз його також прочитав, поки передавав рушниці:

— Печатка міста Пассау, — він захихотів. — Так що, він ще залишився — приборканий вовк? Він вижив?

— Респект! — сказав стражник дещо приязніше, проте водночас дещо насторожено. — То ви його знаєте, вовка? Респект!

Лойз (Марте це помітив) злякався, але тільки на мить, потім знову зашкірився так само дурнувато, як раніше перед брамою:

— То ми ще в школі вчили, ще тоді, в Нижній Баварії.

Стражник засміявся і показав на лавку біля дверей:

— Заждіть хвилинку, посидьте отам.

Лойз і Марте сіли.

— А вони мають право… відбирати у нас рушниці? — півголосом запитав Марте.

— Чисто, чисто, — також півголосом буркнув Лойз. — Чисто організовано.