Розділ «Карл Амері ПАДІННЯ МІСТА ПАССАУ Фантастична повість»

Марте подивився на нього відданими очима, віддано і, як йому здавалося, розуміюче. Він кивнув.

— У «Гроно», тату. Не переймайся.

А потім за Лойзом знову з’явилась Адді. Вона десь скинула камзол пажа і знову була в спортивних штанях, блузці, до цього всього додався разок коштовних самоцвітів на шиї.

— Ходім, — гукнула вона, її сині очі сяяли. — Ходи, Марте, на лектротанці!

— Лектротанці! — загукала вся різнобарвна молодь.

Один з них через складені рупором долоні кинув цей клич у залу, і йому відповів вибух радощів (також і добродушно-глузливі смішки старших). З малої зали Лойз бачив: два-три десятки молодих відокремились від загалу і потяглись до виходу, серед них і Марті. Що таке лектротанці? Хай там що, але прихильників їм не бракувало. Він бачив, як Адді взяла його Марті за руку й потягла між рядами столів, хотів був рушити за ним…

— Нам ще слід відбути обов’язковий танець, — сказав, опинившись обіч нього, Шеф. — Боюсь, що не лектро. А вже потім, пане Алоїзе Ретцер, нам треба зайнятися справами. Пропоную невеличку розмову віч-на-віч — у мене вдома.

І тут політика! Марте вже перетворився на тінь поміж тіней, податись за ним услід він не міг, бо він, Лойз, був послом. Після багатьох поставців токайського йому ще слід було зайнятись справами, великі тіні минулого, попри відновлене електричне світло, замаячіли в кутах зали: Меттерніх, Бісмарк, Кіссінджер…

— Ґерте, — покликала Єва Піччен. Герт Шульц п’яно прихилився до стіни ледь освітленого коридору, яким гуляли протяги. Вона застукала його якраз тоді, коли він мочився, але їй то було байдуже, вона мала відбути місію. — Ґерте Шульц! — вона елегантно, але зовсім не ніжно ткнула його трьома пальцями в область шлунка.

Ґерт Шульц відригнув потужно й ображено.

Вона майже впритул наблизилась обличчям до його обличчя, від якого віддавало потом і алкоголем.

— Як вони там? — спитала вона наполегливо, однак лагідно.

Його очі кольору бляклого синюватого скла не поворухнулись.

— Хто вони?

— Після всього, — пояснила Єва з напруженою терплячістю, — Шеф піде з тим Лойзом на офіційну розмову. На часі рішення великої ваги. Нам важливе все, будь-яка, навіть на перший погляд найнезначніша, інформація. Може статись, що незначне якраз і є значущим.

— Я про це, п-панночко, н-не можу судити, — Шульц говорив церемонно, але час від часу відригував. У кінці коридору догоріла лойова свічка, стало ще темніше в переході, який нікому не був потрібний і куди ніхто не заглядав, де пліснява перетворилась на гумус, а з гумусу проросли бліді рослини. — Не можу судити, бо я, наскільки вам відомо, маленька людина, старший куди пошлють. Зовсім маленький, еге ж. Від мене мало що залежить. На жаль.

— Йдеться про ПЛАН. Ви ж укладали той план, чи не так? — вона й далі говорила лагідно й не хотіла переходити на гострий тон, та попри все різала словами, як лезом бритви.

Гострим робив їх брак терпцю, терпцю з тими пеньками, котрі жили тут на повну губу серед безцінних вин, безцінних тканин, серед скарбів несподівано знову щедрої природи і нічого не розуміли або не бажали розуміти.

— Той план, ага, той ПЛАН. Що з нього вийшло, н-не могли б ви мені підказати, п-панночко? Високе сімейство! Про нього йдеться, чи я правильно розумію, панночко?

— Ще раз назвеш мене панночкою, я розсерджусь. Що за нісенітниці!