Розділ «Карл Амері ПАДІННЯ МІСТА ПАССАУ Фантастична повість»

— Формально правильно, хіба ні? Панна Єва. Єва Незайманиця. Нормально. Не приймає. А я приймаю. Я — приймач… наказів. І на тому кінець. Як слід мені розуміти великий ПЛАН, можете хоч раз розтлумачити, панночко? Чи то, може, десь… щось… зап-писано? Як і нал-лежить, ге?

Чітко, як на рухомій світляній інформації, у мозку Єви Піччен пробіг сигнал попередження: ЗАРОДЖЕННЯ ФРАКЦІЇ!!! Навряд чи Ґерт був чимось іншим, ніж простий забіяка, однак він був людиною перших годин, соратником, і ось саме він починає завдавати прикрощів. Все починається знову: Бакунін, Троцький, а доти ще Лютер, Кальвін, Дантон?..

— Слухай, Ґерте, — перейшла вона на шепіт. Десь далеко ще чаділа скіпка, хвилі п’яного співу ще настирливіше проривались з глибин будинку. — То все дрібниці. Я хочу лиш дізнатися, якої ти думки про того Лойза. Цілком особисті враження.

— Особисті? — сині скляні очі, котрі ледь можна було розрізнити, розширились, під машкарою брабантського дворянина збунтувалось пролетарське нутро. — Особисто він у порядку. Дуже в порядку. Наприклад не командує, панночко. Хоче перше поїхати додому, поговорити з кумпелями, ось так. Ні тобі приймач наказів, ні тобі давач наказів, як кожний усякий. Особисто? Особисто, паннусю, гадаю, що він був тюхтій, що взагалі сюди завалився, ось так. Тут високе сімейство злупить з нього шкіру. Така моя інформація.

— Він тебе розагітував, — діловито відзначила Єва. Саме так стоїть справа з Ґертом Шульцом: застаріла свідомість, більш як на тридцять років застаріла. Не розуміє, що тільки найвище напруження, концентрація всіх зусиль зможе в їхньому розпачливому становищі рухати історію вперед — тільки так взагалі можна зберегти історію. І зовсім немає сенсу розтлумачувати йому все саме зараз. Не дійде. — Таких як ти, Ґерте, мало, — сказала вона з робленою усмішкою. — Маєш щось для мене випити?

— Випити? В будь-який момент. Для тебе, дівчинко, маю!

Примирливо й демократично Ґерт Шульц сягнув рукою за халяву правого чобота, і звідти з’явилась на світ пляшка токайського з відбитим горлом, яку він простяг Єві.

— На здоров’я, дівчинко! Так що ж ти хочеш знати?

— Власне, — почала, ковтнувши, Єва, — власне мене розбирає цікавість: ким був цей Лойз ТОДІ? Як ти гадаєш?

— Він? Шкільний учитель, — відповідь прозвучала дуже впевнено. — Він сказав, що ти не допустилась помилок на запрошенні, дійшло? Шкільний учитель. Так. Або щось подібне.

Подібне або й щось більше. Їй пригадалось те, що розповів Ґустав з брамної сторожі, що повідомила Адді, пригадався короткий діалог між ним і Ліндою про заджазованість фанфарного виконання. Ця людина дещо тямить і вміє швидко зорієнтуватись. А справляє враження незграби, нетеси — карикатурний портрет темного селюха. Чи сам він був автором цієї карикатури?

— Дякую, Ґерте, — кивнула вона й повернулась, щоб іти.

— Нема за що, — відповів Ґерт і також надпив із пляшки. — І, панночко, на агітацію я не піддаюся. Ніколи. Це між іншим, на прощання. Привіт високому сімейству.

Водоверть із трьох чи чотирьох десятків молоді (не всієї молоді міста, бо— ронь Боже, бо навіть хоч на запрошенні стояло ЗАПРОШУЮТЬСЯ УСІ… то все одно малось на думці, що прийти мають не ВСІ, а ті, які розуміють, що таке запрошення стосується саме їх, навіть якщо вони не вміли або розучились читати) привирувала до берега Дунаю і потекла проти течії. Юнаки і дівчата пробігли під старим підвісним мостом, арка якого була висаджена в повітря (Коли? Ким? У кожному разі ще до окупації міста легендарними вісімнадцятьма), прямуючи до мису, де зливались Дунай та Інн. Там, на лузі, порослому високою травою, заповзятливі хлопці вже під’єднали до кабеля рядок лампочок, пофарбували їх у різні кольори, а ще влаштували кабельний відвід для програвача платівок і встановили декілька гучномовців. Гучномовці, маленькі чорні скриньки, висіли, приховані листям розлогих мовчазних дерев. Танцювального майданчика, змайстрованого з довгих дощок, споруджувати не було потреби — він стояв уже роки. Потреба виникала хіба що коли-не-коли поміняти пару перетрухлявілих дощок.

Поволі обертаючись над жевріючими буковими вуглинами, чекали своєї черги молочні поросята. Картоплю вже пригорнули приском — рання картопля з гумусних грядок була краща за будь-яку картоплю з ТОДІ. Стояли напоготові бочки, витягнуті з глибоких льохів померлого під час катастрофи імпортного ділера.

Вільно й безтурботно ті три-чотири десятки висипали на трикутний луг — чи так уже вільно? так уже й безтурботно? Якщо приглянутись ближче (а Марте, хоч і напідпитку, приглядався, навіть не маючи цього на думці, підсвідомо), то було помітно і розшарування, і ознаки певної привілейованості. Як підкреслено недбало Гассо провів гостряком кинджала, що його він, хизуючись, витягнув з піхов, по купці конвертів з платівками! Як радісно заблищали очі спеціалістів біля наповненого буковими жаринами грилю, коли Гассо відкусив шматок від поросячого плечка, що його він одрізав тим самим кинджалом, і схвально кивнув головою! І як радісно, хай навіть і нещиро, пригорнулась двадцятип’ятирічна, схожа на статуетку, чорнявка, створена, за всіма ознаками, щоб її кохали дужі чоловіки, для зухвало-грайливого поцілунку тонкокостого безбарвного підлітка!

— Лектро! Лектро! — раділи дівчатка і підлітки, а з дерев лунала неймовірно бадьора музика.

Із «Магналій» Еґіда:

Дійшовши до Йохенштайну, де придунайські околи ширші, ніж вище за течією, князі звеліли раті спинитись. Стали широкою дугою, вогнища страхітливо горіли вночі, і над нами лунали давні бойові пісні. «Глянь, — рік Марте Третій, — серце моє тремтить і радіє, що повертається до старих отчих вогнищ, бо саме тут, і це доведено, мали свій початок наша велич і міць. Дивовижно привела нас назад рука Господня». І він показав мені писання Альбертуса Дуллінгеріуса, де за вказом Лойза Засновника писати все без гніву і запалу правдиво сказано про корені.

Саме у цей нічний табір з’явились два гінці від бассаунців, по одному від школіїв та ґернотіанів, які не знали один про одного, така велика була усобиця. І воістину було з чого вволю посміятися тим, кому випало тримати гінців нарізно, поки той та інший міг говорити з князями.