Я вийшов з більярдної, трохи соромлячись того, що тримаю пістолет у витягнутій правиці і різко воджу ним туди-сюди, наче в моїй руці якийсь флюґер, що сам чує, звідки повіває вітер.
А вітер повівав із тієї кімнатки, де я приглушив кнура, тому вважав її найбезпечнішою, і коли, піднявшись у хол і дивуючись його порожнечі, рушив до сходів, які вже вели на другий поверх, той вітер якраз і війнув з отієї кімнати прямісінько в мою спину.
— Кинь пістолет і підніми руки,— почув я спокійний голос. Такий спокійний і тихий, що не послухатись його було неможливо.
Невже ожив кабанюка? — не вірив я своїм вухам, але розслабив руку, і «макар» вдарився об підлогу.
— І того, що за поясом, також,— сказав він.— Без різких рухів.
Я витяг другого «макара», якого мав подарувати Вессонові, і теж кинув на підлогу.
— Тепер повернися лицем до мене.
Я знов-таки послухався цього спокійного голосу, повернувся й побачив, що належить він не кнурові. Це, безперечно, був той фіскал, що залишився в моїй кодовій лічилці під іменем Раз. Раз та гаразд, подумав я, тим більше, що тепер у мій бік дивився своєю потворною ніздрею короткий «калашник». Фіскал дивився набагато доброзичливіше, у нього було майже інтеліґентне обличчя, яке трішки псував тільки розтовчений ніс, та ще вуха були такі, наче по краях їх обгризли щури.
— Скільки вас? — спитав він.
— Я сам.
— Не бреши! Бо прикінчу.
— Якби нас було більше, ти б мене порішив одразу,— сказав я, вставляючи йому свій розум.— А так… за живого ти матимеш більшу віддяку, правда ж?
— Не твоє діло,— сказав він, однак ідея, яку я йому підкинув, уже знайшла своє місце в його черепній коробці. Тобто я виграв у нього коротенький тайм-аут. Але те, що сталося потім, убило мене наповал.
— Візьми наручники і спускайся вниз,— сказав він.
Мені спершу здалося, що це він до мене, та погляд його ковзнув на коротку мить угору, на східці, що вели до другого поверху, і я зрозумів, що там, над моєю головою, уже хтось стоїть.
Сто чортів у печінку! Та їх тут було не п’ятеро… Ти просто придурок зі своєю лічилкою, ти з нею здитинів, схибнувся, сто чортів у грозу і блискавку… Чи, може, це Хеда? Може, це її вже встигли зазомбувати? Хеда… Увесь цей час, відколи я вилупився з «Опеля» і пірнув у грозу, я зовсім про неї не думав. Зумисне не думав, щоб не наврочити, бо такі думки заважають, такі думки шкодять, вони часом просто смертельні. І ось тепер я, нарешті, мушу про неї згадати.
— Тільки ворухнешся — застрелю,— спокійно каже інтелігентний фіскал з обгризеними вухами.
Я вже чую пружні кроки на сходах і подзенькування бранзолеток. Не тих, звичайно, що носять жінки.
— Руки за спину й докупи зап’ястками,— каже інтелігент з увім’ятими щербатими ніздрями, а третя ніздря «калашника» бездоганно кругла.
Я слухняно заводжу руки за спину і під ту мить, коли до них торкається не метал, а тільки його холод, роблю один блискавичний рух. Та ні, це відбувається значно швидше, ніж спалахує блискавка, клацають бранзолетки чи натискується спускова скоба автомата; якщо ти не натренований стріляти в терориста у натовпі, а зараз не хочеш покласти разом зі мною свого братана, то опусти автомат, він тобі вже ні до чого, в такій ситуації немає гіршої зброї за «калашник», повір мені, братчику, якщо не хочеш випустити кишки з оцього чудового хлопця, який так необачно опинився в моєму «захваті попідсилки»; це вам, пане Сіяк, не карате і навіть не бойовий гопак, це страшний захват, коли одна рука обіймає ваш стан і її сталеві пальці входять глибоко у живіт, попід ребра, так, що захоплюють їх ізсередини, а друга рука п’ятірнею змикається на горлянці, як вовча паща. І що цікаво, цей прийом найкраще демонструвати на таких-от жилавих хлопцях, худих, сухорлявих, які беруть не силою й масою, а своєю неймовірною спритністю і вертлявістю. Я знаю цей тип, вони гнучкі і слизькі, як глистюки, вони не даються ні рук, ні ніг, ти перемолотиш сто тонн повітря, поки влучиш у його дрібну, зміїну голівку.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Елементал» автора Шкляр Василь на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина друга“ на сторінці 10. Приємного читання.