Частина друга

Елементал

Ну, гаразд, змій, Вернигора, Вернидуб, Крутивус…

А що далі? Лихий дідок із бородою на сажень?

Я позирнув у дзеркальце на свою королівну і подумав, що, зрештою, всі ці казочки закінчуються весіллям, де п’ють мед-горілку, по вусах тече, а в рот не попадає. А мені про одруження нема чого й мріяти. Хіба що колись трапиться якась царівна-жаба.

— Хто були ці люди? — раптом озвалась Хеда.

— Сіамці,— сказав я.

— Мені здалося, що вони наші.

— Ні, німці. Тобто сіамці, але це все одно. Вони хотіли тебе продати. А мене вбити. Ти ж не хочеш, щоб мене вбили?

— Ні,— сказала вона.— Не хочу.

— А ці… що доглядали тут за тобою… Вони були там, у горах?

— Не всі. Я всіх не бачила. Дівчина була. Якби не вона, то…

— То що, Хедо?

— Їх би не підпустили до лісничівки. А так… думали, вона справді заблудилася. Наші не стріляють у жінок. А вони…

Хеда притихла. Я пошкодував, що був занадто делікатним у тому шале. Потім вона спитала:

— Куди ми їдемо?

— Там ти будеш у безпеці. Запам’ятай, віднині ти моя коханка.

— Хто-о-о?

— Коханка,— сказав я.— Не насправді, звичайно, а так. Про людське око.

Ох, ці берізки, наречені ви мої у ситцевих платтячках. Після грози ви ще кращі, умиті й причесані.

Я виїхав на трасу й увімкнув дальнє світло. Тепер до Moskau вела широка пряма дорога і, незважаючи на мокрий асфальт, «Опель» нормально почувався на швидкості сто шістдесят кілометрів. Палити таку машину не підніметься рука, тим більше, що вона ніколи не вкаже на французький слід… Слід, як завжди, буде чеченським… А з огляду на те, що я подарував Асі життя, він може виявитися й українським. Обидва варіанти мене цілком влаштовують.

Коли я Асю затяг до підвалу і прикував бранзолетками до труби завтовшки з ґранатомет, то не втримався, щоб не спитати:

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Елементал» автора Шкляр Василь на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина друга“ на сторінці 14. Приємного читання.