А тим часом, коли цей безстрашний камікадзе мчав згори до своєї цілі, а його вже ось-ось мав наздогнати «мерс» кольору портвейну бордо, ми з Хедою, узявшись за руки, зовсім не поспішаючи, щоб не привернути до себе увагу якогось несплюха, прошкували московськими задвірками теж до конкретного пункту призначення.
І хоч гроза вже давненько вщухла, нічну тишу раптом сколихнув такий грім, що я ледве не перехрестився. Потім там, унизу, пролунав ще страшніший вибух, від якого стряслася земля і небом поповзла красива, як салютовий феєрверк, заграва.
— Козли,— сказав я.— З вогнем граються. Таким тільки дай сірники, то вони й хату запалять.
Хеда мовчала. Її рука все дужче стискала мою, я чув, як у долоню вп’ялися її гострі нігтики.
Ми зайшли у геть незавидну вуличку, де я ще здалеку помітив такого ж незавидного «жигулика», щоправда, не жовтого, не міліцейського. Нарешті і я сів біля Хеди.
Водій вочевидь нам зрадів, хоча й запитав трохи злякано:
— Що це так шандарахнуло, ти не знаєш?
— Розборки,— сказав я.— Що ж іще! Давай, погнали.
— Ну, вони геть озвіріли. Скоро Кремль запалять.
— А тобі жалко Кремля? — спитав я.
Він глипнув на мене через праве плече, точнісінько, як покійний Вессон. І все зрозумів.
— Та мать його в йоб, той Кремль. Хай палять разом із Білим домом. Людей жалко. Наїхало цих чорножопих…
— Не матюкайся при дівчині,— сказав я.— Бо оштрафую. Не личить біложопим матюкатися.
Він ніяк не міг мені догодити й похнюпився. Потім, згадавши рятівну тему, сказав раденько:
— А наші сьогодні виграли, бачив?
— Ти не знаєш, де я був? — спитав я похмуро.
Він прокашлявся і зробив останню спробу — торкнувся погоди, про яку говорять усі нормальні люди, коли їм більше нема про що говорити.
— Гарненький сьогодні дощик пройшов.
— Гарненький,— сказав я.— Особливо стороною.
Тепер я слухав тільки присутність Хеди. Не її, а саму присутність. Я чув її не так, як жінку чи дівчину, не так, як доторк руки чи аромат тіла. Я чув її, як бритву, котра розтинала навпіл те, що сталося за ці кілька днів, і те, що буде потім. Я не знав, як воно буде, тільки знав, що його початок ось тут і зараз. Відлік уже пішов…
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Елементал» автора Шкляр Василь на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина друга“ на сторінці 16. Приємного читання.