Частина друга

Елементал

А тим часом, коли цей безстрашний камікадзе мчав згори до своєї цілі, а його вже ось-ось мав наздогнати «мерс» кольору портвейну бордо, ми з Хедою, узявшись за руки, зовсім не поспішаючи, щоб не привернути до себе увагу якогось несплюха, прошкували московськими задвірками теж до конкретного пункту призначення.

І хоч гроза вже давненько вщухла, нічну тишу раптом сколихнув такий грім, що я ледве не перехрестився. Потім там, унизу, пролунав ще страшніший вибух, від якого стряслася земля і небом поповзла красива, як салютовий феєрверк, заграва.

— Козли,— сказав я.— З вогнем граються. Таким тільки дай сірники, то вони й хату запалять.

Хеда мовчала. Її рука все дужче стискала мою, я чув, як у долоню вп’ялися її гострі нігтики.

Ми зайшли у геть незавидну вуличку, де я ще здалеку помітив такого ж незавидного «жигулика», щоправда, не жовтого, не міліцейського. Нарешті і я сів біля Хеди.

Водій вочевидь нам зрадів, хоча й запитав трохи злякано:

— Що це так шандарахнуло, ти не знаєш?

— Розборки,— сказав я.— Що ж іще! Давай, погнали.

— Ну, вони геть озвіріли. Скоро Кремль запалять.

— А тобі жалко Кремля? — спитав я.

Він глипнув на мене через праве плече, точнісінько, як покійний Вессон. І все зрозумів.

— Та мать його в йоб, той Кремль. Хай палять разом із Білим домом. Людей жалко. Наїхало цих чорножопих…

— Не матюкайся при дівчині,— сказав я.— Бо оштрафую. Не личить біложопим матюкатися.

Він ніяк не міг мені догодити й похнюпився. Потім, згадавши рятівну тему, сказав раденько:

— А наші сьогодні виграли, бачив?

— Ти не знаєш, де я був? — спитав я похмуро.

Він прокашлявся і зробив останню спробу — торкнувся погоди, про яку говорять усі нормальні люди, коли їм більше нема про що говорити.

— Гарненький сьогодні дощик пройшов.

— Гарненький,— сказав я.— Особливо стороною.

Тепер я слухав тільки присутність Хеди. Не її, а саму присутність. Я чув її не так, як жінку чи дівчину, не так, як доторк руки чи аромат тіла. Я чув її, як бритву, котра розтинала навпіл те, що сталося за ці кілька днів, і те, що буде потім. Я не знав, як воно буде, тільки знав, що його початок ось тут і зараз. Відлік уже пішов…

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Елементал» автора Шкляр Василь на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина друга“ на сторінці 16. Приємного читання.