— В Моздок.
— Прямо зараз?
— Ні, після того, як вип’ємо кави.— Я акуратно складав на край тарелі скручені з тіста «пуп’янки», в яких не було м’яса, і коли їх там лежало вже три десятки, витер серветкою губи.
— У тебе з документами все нормально? — спитав він.
— Не хвилюйся. Нормальніше не буває.
Знов підійшов бармен, який встигав тут і за кельнера, поставив переді мною пиндюрку густої, як дьоготь, кави, подав рахунок.
— Домовилися? — спитав він.
— Так,— я відлічив йому дерев’яними вп’ятеро більше, ніж було в рахунку, і він пішов задоволений.
Я смачно закурив під каву товсту коротку сиґарету «Gitanes», яка зовні нагадувала «примак» дядечка Толі, але начинена була тютюном, а не кізяками.
— Тебе як звуть? — спитав я.
— Там.
— Що — там?
— Мене звуть Там.
— А мене — Тут,— сказав я.— Ти не схожий на прибалта.
— Мене звуть Тамерлан. Або Там.
Ну от, ще не вистачало тільки «голих онучат». А я хіба що казав? Чурек і сакля — все твоє.
— Ти ось що, Таме, постережи мою торбу, а я схожу помию руки. Після хінкалі, знаєш…
Краще вже відразу випробувати його на вошивість, ніж потім мати клопіт у дорозі.
Я вийшов до вбиральні і, поки мив руки, поглядав у дзеркало на свого неголеного, à la Miкi Рурк, писка, поки не вгледів у тому дзеркалі ще двох гицлів. Клацнула засувка вхідних дверей (навіщо її тут приліпили, якщо в туалеті були окремі кабіни?), в одного з них вигулькнув у руці невеличкий револьвер, добре, що не мій «Сміт і Вессон», бо я вже подумав було, що почали трусити саквояжа, і той, з револьвером, став біля дверей, а другий рушив до мене.
— Гей, чувак, вивертай кишені!
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Елементал» автора Шкляр Василь на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина перша“ на сторінці 21. Приємного читання.