— Бензин женуть, шайтани! — сказав Ламбада.
— Як… женуть? — не зрозумів я.
— А так, як горілку. Тільки не з браги, а з нафти. Первак — дев’яносто п’ятий, потім цідять сімдесят шостий, а рештки — солярка.
Назустріч нам виїхав чоловік на коні у смушевій папасі.
— Це лісник,— сказав Ламбада. Він зупинив «таблетку» — салам алейкум! — а далі я не зрозумів, про що вони говорили.
— Тебе запрошують на хліб-сіль,— сказав Ламбада.— А потім відведуть до Салмана.
— А може…
— Негарно відмовлятися. Вони якраз насмажили… е-е-е… не знаю, як по-російському.
Ми ще трохи під’їхали «таблеткою», потім разом із лісником спустилися вглиб арика, на споді якого жебоніла вода. Довкола багаття сидів гурт чоловіків, серед яких були й підлітки,— хто в камуфляжі, а хто й так, просто, аби затулити душу. Неподалік упоперек арика на колодах стояла велика цистерна — невже й справді женуть бензин?
— Вибачай, брате, горілки немає. Магомет не дозволяє,— сказав здоровенний хлопчина із наївно-синіми очима й пшеничною бородою. Лише важкий клинцюватий ніс і видовжені, приплюснуті до голови вуха виказували в ньому кавказця. Це й був Султан Арж, Султан Чорний із села Гухой, як він себе називав, очевидно, пишаючись приналежністю до чинхойського тейпу[12]. Вигляд у нього був, звичайно, такий, що справляв враження, а якщо світлий чоловік має прізвисько Чорний, то й поготів.
Ми їли баранину, смажену впереміш із якимось лапатим зіллям, що нагадувало листя конвалії, і, відчувши смак молодого часнику, я здогадався, якого слова не знав Ламбада: «черемша». Вона була напрочуд смачною, ця смажена черемша, просякнута соком і лоєм ситого валаха.
Потім ми попрощалися з Ламбадою, він подав мені свою єдину руку й сказав:
— А ти збрехав мені, правда ж?
— Коли?
— Будеш одружуватися на своїй сестрі — поклич на весілля.
Однак я не збирався ні з ким одружуватися. Я тільки хотів знати правду і тому залишився в Радуєва. Це бажання, мов куля, застрягло у грудях й не гоїлось, воно жило в мені окремим життям, незалежним уже ні від Асі, ні від мене,— мета, за якою не було нічого, окрім гордині.
А Салман теж із своїми причудами. Темні окуляри, чорна коротка борода, чорний берет — викапаний тобі Че Гевара, який п о в е р н у в с я з т о г о с в і т у і зустрів мене в холодній печері, посадив за ще холодніший стіл, голий, обшитий якоюсь бляхою, сам сів навпроти і дивиться крізь темні скельця.
— Мені потрібні хоробрі хлопці,— каже.— А ти хоробрий?
— Не знаю,— кажу.
— Перевіримо?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Елементал» автора Шкляр Василь на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина перша“ на сторінці 18. Приємного читання.