Частина перша

Елементал

— Бензин женуть, шайтани! — сказав Ламбада.

— Як… женуть? — не зрозумів я.

— А так, як горілку. Тільки не з браги, а з нафти. Первак — дев’яносто п’ятий, потім цідять сімдесят шостий, а рештки — солярка.

Назустріч нам виїхав чоловік на коні у смушевій папасі.

— Це лісник,— сказав Ламбада. Він зупинив «таблетку» — салам алейкум! — а далі я не зрозумів, про що вони говорили.

— Тебе запрошують на хліб-сіль,— сказав Ламбада.— А потім відведуть до Салмана.

— А може…

— Негарно відмовлятися. Вони якраз насмажили… е-е-е… не знаю, як по-російському.

Ми ще трохи під’їхали «таблеткою», потім разом із лісником спустилися вглиб арика, на споді якого жебоніла вода. Довкола багаття сидів гурт чоловіків, серед яких були й підлітки,— хто в камуфляжі, а хто й так, просто, аби затулити душу. Неподалік упоперек арика на колодах стояла велика цистерна — невже й справді женуть бензин?

— Вибачай, брате, горілки немає. Магомет не дозволяє,— сказав здоровенний хлопчина із наївно-синіми очима й пшеничною бородою. Лише важкий клинцюватий ніс і видовжені, приплюснуті до голови вуха виказували в ньому кавказця. Це й був Султан Арж, Султан Чорний із села Гухой, як він себе називав, очевидно, пишаючись приналежністю до чинхойського тейпу[12]. Вигляд у нього був, звичайно, такий, що справляв враження, а якщо світлий чоловік має прізвисько Чорний, то й поготів.

Ми їли баранину, смажену впереміш із якимось лапатим зіллям, що нагадувало листя конвалії, і, відчувши смак молодого часнику, я здогадався, якого слова не знав Ламбада: «черемша». Вона була напрочуд смачною, ця смажена черемша, просякнута соком і лоєм ситого валаха.

Потім ми попрощалися з Ламбадою, він подав мені свою єдину руку й сказав:

— А ти збрехав мені, правда ж?

— Коли?

— Будеш одружуватися на своїй сестрі — поклич на весілля.

Однак я не збирався ні з ким одружуватися. Я тільки хотів знати правду і тому залишився в Радуєва. Це бажання, мов куля, застрягло у грудях й не гоїлось, воно жило в мені окремим життям, незалежним уже ні від Асі, ні від мене,— мета, за якою не було нічого, окрім гордині.

А Салман теж із своїми причудами. Темні окуляри, чорна коротка борода, чорний берет — викапаний тобі Че Гевара, який     п о в е р н у в с я      з     т о г о     с в і т у     і зустрів мене в холодній печері, посадив за ще холодніший стіл, голий, обшитий якоюсь бляхою, сам сів навпроти і дивиться крізь темні скельця.

— Мені потрібні хоробрі хлопці,— каже.— А ти хоробрий?

— Не знаю,— кажу.

— Перевіримо?

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Елементал» автора Шкляр Василь на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина перша“ на сторінці 18. Приємного читання.