Ото вже сміху буде! Але мені стало непереливки, коли Ламбада вигукнув «Кришка!» і зменшив швидкість, бо хоч то був сиґнал причинити віко, проте «кришка!» прозвучала для мене як «амба!» чи навіть «амінь!» Я щільно притяг на себе віко, склав руки на грудях і, заплющивши очі, нагострив вуха.
«Таблетка» зупинилася. Ламбада вийшов з машини і про щось гомонів із солдатами (думаю, що в них теж був якийсь інтерес до Ламбади, наприклад, стосовно «травички»), аж раптом відчинилися задні двері «таблетки» і хтось запитав:
— Чоловік чи жінка?
— Мужик,— сказав Ламбада.— Росіянин.
— Ану відкрий!
Я затамував подих.
— Ні, я боюся покійників. А раптом він оживе,— сказав Ламбада і голосно засміявся.— Краще відкривай уже сам.
Потім він розповів, що копар справді потягся рукою до віка, але в останній момент передумав. Адже, якби покійник виявився живим, то міг би сипнути автоматною чергою.
— Навіщо йому зайві клопоти, правда ж? — сміявся до мене Ламбада, а я за всю дорогу вперше попросив у нього дозволу закурити в труні. І це теж було чорті-й-що: лежить собі в домовині покійничок, посмоктує цигарку, тільки й того, що не попльовує в стелю.
— Може, кави? — спитав Ламбада.
— Я не проти.
— А бабу хочеш?
— Це взагалі був би клас.
— Таку, знаєш, кістляву, з косою,— сказав Ламбада.— Оту, яка ще нікому не відмовила.
Я чекав, що він зарегоче, проте Ламбада примовк і мовчав доти, поки, нарешті, дозволив мені вилізти з домовини.
— Це вже наша територія,— сказав він.— Виходь, розімни кістки.
Ми стояли в неглибокій ущелині серед невисоких гір, укритих мішаним лісом. Дерева вже прихопила перша легенька зелень, і їй голосно раділи пташки. А туди далі перед нами тяглася смарагдова, трохи хвиляста долина, яку перетинала навпіл рівнесенька смужка сухого очерету. Очевидно, він поріс уздовж арика.
Це перше весняне пробудження Ламбада розумів по-своєму.
— Копарі відійшли, і повернулися птахи,— сказав він.
Коли ми рушили далі, я вже сидів поруч з Ламбадою. Грунтова дорога через долину привела нас до покинутої ферми, неподалік якої над ариком вився димок.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Елементал» автора Шкляр Василь на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина перша“ на сторінці 17. Приємного читання.