Розділ «Післямова ВІД ГЕРОЇНІ»

— Цього вже ніхто не дізнається, — похитала головою Оленка. — Гадаю, він просто ретельно підготувався до процесу заміни. Хотів стати Андрієм Голодом, бо Юрґена Вайзе не сьогодні — завтра таки б узяв інтерпол, і тому обміркував усі дрібниці.

— От як треба виживати, — посміхнувся Матвій, — навіть пожертвувати громадянством було не шкода…

— Ото розбалакалися! — Марині урвався терпець. — Покажіть уже краще винуватця сьогоднішнього зібрання!

Оленка трошки пошукала в сумці, потім повернулася до нас.

На долоні у неї лежала невеличка пластмасова книжка.

У долоні у Марії

Місяць — золотий горіх…

Усі кинулись роздивлятися дорогоцінний винахід, увімкнули його, а тато підсміювався — ніхто крім нього не знав пароль на вхід, — і тут нищечком Андрій потягнув мене на балкон. Повечоріло, і в сутінках удалині ледь вгадувався Дніпро, який велично й тихо котив хвилі. Перша зірка слабко світилась угорі, а бліденький місяць пройшов уже майже половину неба.

— Шановна колего, — дивним тоном звернувся Андрій до мене.

Я прокашлялася.

— Слухаю уважно.

— Шановна колего, я тут купив вашу книжку в «Сяйві»…

У мене тьохнуло серце.

— Дуже приємно було, — продовжив мій співрозмовник, — познайомитися з управним драгоманом.

— Ой, боюся, з драгоманом ти перебільшив: куди мені до посольства!

— Ну, то й лишайся просто перекладачем. До речі, ти ж не тільки у віршованій формі можеш? — у голосі співрозмовника забриніла іронія.

— Не тільки, — сміливо запевнила я його.

— До нас на станцію приїздять американці — керувати пуском, а перекладачів бракує. Ти не плануєш найближчим часом змінити роботу?

Чорне небо над пустирищем зненацька розквітло різнобарвною веселкою, гримнув зухвалий грім. Феєрверки спалахували один по одному, і жовті радісні іскри сипалися просто мені в долоні.

Вітаємо, ви успішно прочитали книгу!