Розділ «Післямова ВІД ГЕРОЇНІ»

— Чаюєте? — весело спитав він.

— І ти приєднуйся, — припросив його Андрій.

А за півгодини наша маленька компанія ще пожвавилася, бо Ольжич, що його теж було запрошено до гостинного столу, зловживши довірою, влаштував допит постраждалих і свідків. Опитування тривало мало не до ночі. Олег конфіденційно повідомив, що особисто перевірив усі банківські операції, проведені за рахунками НДІ мікропроцесорів, і може підтвердити, що схема — бездоганна… Як діяла схема? О, це ще не час розголошувати!

— А Зиновій Самійлович кимось доводиться Рибицькому?

— Шваґер.

— Не може бути! Як Матвій угадав! А що сталося з синім джипом?

— Затопили його, холєра. Просто у ставку неподалік від бані Сечені.

— І я бачила його… — звела очі Марина.

— …на штрафмайданчику, вже потому, як рятувальна команда зробила йому штучне дихання.

Ще за годину Ольжич власноруч виставив за двері всіх гостей, нагадав Андрію, щоб не їхав ніде з міста, бо для слідства він досі під підозрою, склав свої записи до чорної конторської теки й мовив замість прощання:

— Пора нам, Наталко, з батьком твоїм стрітися. В нього посада яка?

— Керівна.

— Отож-бо: доступ має. Як його по батькові?

— Тарас Антонович.

— Ну, Наталю Тарасівно, а не час вам їхати пекти пляцок із маком? Я до вас завтра на гостину.

— Вже їду! — відсалютувала я.

Ми вийшли з Матвієм надвір. Вечоріло, сутінки наповзали на місто, але влітку темрява огортає вулиці так помалу, ніби сонячна колісниця сповільнює свій хід, даючи коням передихнути перед тим, як зробити стрибок за обрій. Мовчки ми дійшли до метро, мовчки ступили до вагона. На Контрактовій площі Матвій ніби прокинувся зі сну:

— Ти з Нінкою давно не говорила?

— Останній місяць — зовсім.

— І нічого не знаєш?