Розділ 5 На Січі

– Яка?

– Читати й писати вєдаєш?

– Звісно, вєдаю, – здивувалася питанню Понамка.

– Добре, то не треба те наставляти, яко джур.

– А що, всі паничі вміють читати і писати? – спитала Понамка.

– Звісно. Поперед тим, як джури до башт прикордонних візьмуться, мусять грамоту вєдати та іспит скласти. Які ж не складуть, у куренях лишаються, гдиби не складуть, теди слугами їм бути.

– А навіщо паничам вміння читати і писати? Я думала, тут цінується лише мужність та вміння битися на шаблях.

– Брате Набоко, панич мусить бути цвичоним. Бо йому припадає кмітувати за всім.

– Паничі щось рахують і пишуть? – здивувалася Понамка.

– Так. Ми ж челнейшіє на Січі, респектуємо вшитко. Мусимо вєдати, єлико харчу маємо, єлико рабів і слуг в нас, єлико і чого треба всіяти, єлико худоби зарізати, єлико залишити. Се роботи багато, і не зробиш її, гдиби нецвічоний будеш, а дурний, яко бидло.

– Я думала, все це роблять слуги, а паничі тільки воюють.

– Набоко, іли би так було, то були би ми раби слуг наших. Зезволити цього не можна. То ми цвичонство маємо і самі рахуємо. А слуги наші ані писати, ані читати не вміють.

– Мій слуга вміє, – похвалилася Понамка, а я злякався, що дарма вона. Мусив знати своє місце і не висовуватися.

– Ти цвичоний, вмієш читати і писати? – здивувався Непийпиво.

– Трошки, – я схилив голову. – Зовсім трошки.

– Заказнє тобі вчити цьому слуг, – наказав мені Непийпиво. Я несподівано впізнав тон його голосу. Так само говорили охоронці в колонії. Між собою вони говорили звичайними голосами, як люди, але з зеками вони розмовляли геть інакше. В їх голосі з’являлася впевненість людини, яка може зробити з тобою будь-що. Знищити хоч зараз.

– Так, пане! – поспіхом запевнив я.

– Он якийсь загін повертається, – сказала Понамка, щоб змінити тему.

– Се спира, яка рабів імала, воспятилася. Обецне пойзримо, альбо імали, альбо ні. – Непийпиво узяв бінокль, який залишив черговий джура. Роздивлявся дорогу, потім зітхнув. – Не споткали бидло. Де ж сі раби сховалися?

Несподівано зі стін куреня почали гучно сурмити. І я побачив, як цяточки рабів стали збиратися з полів на дороги.