Розділ 5 На Січі

– Вчасни доколя, я заволаю, – наказав Непийпиво джурі, що стояв на посту біля прапора. У джури, окрім короткої шаблі, був ще й бінокль на шиї. Звичайний армійський бінокль, звідки він тут? Виглядав дуже дивно у цьому середньовіччі. Мабуть, бінокль був потрібен, щоб дивитися довкола, аби ворог не зміг несподівано напасти. Джура кивнув, залишив бінокль і пішов до сходів. – Оце курінь Мухи яко на долоні, – сказав Непийпиво і розвів руками.

Я підняв голову, озирнувся. І дійсно, було все добре видно. Рівні клапті ланів, вузенькі смужки лісу між ними, дороги. Раби на ланах виглядали маленькими цяточками, паничі чи слуги верхи – цяточками побільше.

– Файно! – сказала Понамка. Я мовчав, бо хто я такий, щоб відкривати рота?

– Ровно теж і по Січі всій. Кмітує панство, жеби усюди лад був.

Я рахував довгі сараї, в яких утримувалася худоба або раби. Їх було двадцять сім. Багацько.

– Задля чого прибули сімо? – спитав Непийпиво і подивився Понамці в очі. Вона анітрохи не знітилася.

– Я ж вже казала, що ми летіли не сюди, а до Райгорода. Наш знайомий мріяв туди потрапити. Ми його висадили і поверталися, коли на нас напало велике літаюче чудовисько. Дракон. Воно вбило пілота.

– Кого? – не зрозумів Непийпиво.

– Пілота. Людину, яка керує літаком, залізною птахою. Наче стерновий на кораблі.

– А, второпав.

– Так ось, ми почали падати і розбилися б, але Крася зміг вирівняти літак і дотягнути до кінця лісу. Ми сіли на великому лузі, літак все одно розбився, але ми вціліли. Потім прискочив загін з прикордонних башт. Так розумію, що хотіли вбити нас, але виявилося, що я паничарка. Я склала іспит, вбила невидимця і ще купу різного дріб’язку. І ось я тут.

– Що вєдають у землях ваших про Січ?

– Я вперше почула про неї, коли вже опинилася тут.

– А про забітьє ведлть ріки чула?

– Різанину біля ріки? – Понамка здивувалася. Так, наче вперше чула. – Що за різанина?

– Січовики валчили чужинців, вабоїли багатьох, жеби пам’ятали, хто такі єси.

– Нічого про це не чула. То ви плаваєте туди, звідти я прилетіла? – спитала Понамка.

– Коли-кольвек. Гендлюємо з чужинцями. Що жадаєш робити, брате Набоко?

– Хочу помандрувати тут, подивитися Січ.

– Цвичона ти?