Розділ 12 Дивовижний порятунок та остаточне розчарування

– Вибач, вибач! – вона помітно злякалася.

Не встиг я допити чай, як за мною прибігли два джури. Не давали стусанів, не кричали, не погрожували, а ввічливо попросили піти до куреня. Нічого не розумів, пішов. Уже вечоріло. У курені було повно паничів та джур, мабуть, сюди з’їхалися загони з усієї Січі. Побачив, як на одну з башт піднімають великий дзвін. Усюди палали смолоскипи, паничі та джури стояли при зброї, якихось столів для свята не було видно. Що відбувалося?

– А ось і він! – почув я голос Непийпива. Панич помітно схуд, був ще блідий і рухався неквапливо, але видно було, що поступово одужував. Я вклонився йому. Непийпиво стояв у центрі кола з паничів, за паничами стояли джури. – Привіт, Красю. Радий зочити тебе живим!

– Радий, що ви одужали, пане! – я вклонився же нижче. Може, треба було стати на коліна?

– Красю, повєдав я всьому панству про те, як добре валчив ти у борні з чужинцями.

– Я виконував ваш наказ, пане.

– Дуже добре виконував. Так добре, як не може виконувати слуга. Я замислився, чи не змилилися ми, коли записали тебе в слуги?

Я мовчав, не розумів, до чого він вів.

– Красю, ми ферували, що Січі потрібні такі бійці. Ти сміливо бився з дикими, ти рачив звитяжство над чужинцями. Ти вижив у чорних чаклунів. Ти валив трупаків і їх теж звитяжив! Хіба звичайний слуга здатний на таке? Ні! То, Красю, ми вирішили вивести тебе у джури! – пояснила Понамка.

– Дякую, пане! – я впав на коліна.

– Не голи своє волосся. Три роки будеш джурою. Служитимеш у куренях і на кордоні, коли вислужиш, то паничем станеш!

– Дякую, пане!

– Імай зброю джурську! – наказав Непийпиво. Мені піднесли шаблю, коротшу, аніж у паничів, але шаблю, а також кольчугу та шолом. Непийпиво вихопив свою шаблю і підніс мені до губ. – Чи присягаєшся ти бути вірним Січі та покласти за неї живіт свій?

– Присягаюся! – сказав я і поцілував шаблю. Непийпиво поклав її мені на голову.

– Ось у нас стало на джуру більше! Слава Ісусу Кривавому! – натовп дружньо відгукнувся на цей крик. – Підводься. Джурі не личить збивати коліна! – наказав Непийпиво.

Я підвівся. Ноги тремтіли, я намагався заспокоїтися.

– Відтепер ти будеш їздити на коні і їсти свинину! Якщо будеш буий та ярий, то станеш одним із братів! Нагода показати себе буде в тебе вже сьогодні! – крикнув Непийпиво. – Багато братів загинуло! А бидло плодиться швидко! То бути сьогодні Великій крові!

Натовп захоплено загудів. Джури схопилися за шаблі.

– Запалити вогні! – наказав Непийпиво. І на баштах куреня загорілися вогні сигнальних багать. – Джури, до бою!

Джури кинулися до своїх коней. Мені вказали, де мій. Паничі залишалися у фортеці, не збиралися їхати. Я нічого не розумів.