Розділ 12 Дивовижний порятунок та остаточне розчарування

– Піду ознаймлю Непийпиво, що його розсказ отправований! – крикнув Дубогриз. Він був з тих, хто пробився.

– Ну як ти, Красю? – спитала Понамка.

– Не вірю, що живий.

– Вірь, Красю, вірь! Все погане позаду! – запевнила Понамка. – Відведіть мого слугу до окремої кімнати, нагодуйте і дайте відпочити. Завтра ми вирушаємо!

Понамка, мабуть, узяла велику силу, бо всі її слухалися. Мене відвели, добре погодували і вклали на справжнє ліжко з периною! Там я миттю заснув, мені снилися жаби чорних чаклунів, Мара, трупаки та інші жахи, але коли я прокинувся, то посміхнувся, бо чорна смуга залишилася позаду. Так я сподівався. Мені принесли сніданок, слуги вклонялися мені, наче я був вищий за них. Трохи поїв, коли прийшла Понамка. Вона була весела та повна сил.

– Ну як ти? – хлопнула мене по плечу, я ледь не перекинувся.

– Та нічого. А як пан Непийпиво?

– О, брат Непийпиво чекає нас у курені Мухи.

– Він вижив!

– Так, вижив, він – міцний.

– А для чого наказав повернути мене? – спитав я, бо коли там паничі звертали увагу на слуг, тим більше рятували їх з далекого полону.

– Бо ти врятував Січ, – гучно сказала Понамка. Я аж злякався.

– Понамко, тихіше! – попросив її, бо за такі слова мене легко могли стратити. – Не я рятував Січ, а ви з паном Непийпивом!

– Ні, Красю, ти. І це не мої слова, а слова Непийпива, які він сказав на Січовому Суді.

– Був суд?

– Так. На ньому я була виправдана. Яроша розпаничили і стратили, а Соколу, який порушив наказ і відправив тебе на Торжище, дозволили виїхати.

– І що далі?

– Подивишся! – Понамка підморгнула мені. В неї був піднесений вигляд, вона наче на крилах літала. Таке з нею бувало, коли вона закохувалася.

– У тебе що, роман? – здогадався я. Понамка щасливо посміхнулася. – З Непийпивом?

– Ні, що ти! – аж махнула руками. – З Непийпивом ми просто побратими, ти ж знаєш, що я не люблю кремезних чоловіків.