Розділ 9 Війна на Заставі

– Понамко, мене не послухаються, я усього лише слуга. Тільки тебе послухають. Їдь, а я посторожу Непийпиво та полоненого.

– Я швидко, Красю!

Вони побігла.

– Спіймай собі коня, так швидше! – крикнув їй. Вона не відповіла. Я подивився на Непийпива. Одна рана на руці, нічого страшного, одна на плечі, теж можна не рахувати. А ось дві у тулубі. Когось іншого ці рани вбили б, але Непийпиво – міцний. Хрипко дихав, лежав непритомний, будь-що тримався за життя.

Хотів перетягти його з кущів, але подумав, що поранення важкі, краще дарма не тягати. Тихенько пішов до краю кущів. Мій полонений борсався у піску, намагався звільнити руки. Коли почув, що я іду, то застиг. Я присів біля нього. Озирнувся. Весь схил берега був у тілах. Здебільшого паничі та джури, зустрічалися і слуги. Спочатку перший загін, трохи далі другий, який примчав на допомогу з Застави. Он біля самої води кілька вбитих бандитів. Це ті, кого поклали Понамка з Непийпивом. У одного з нападників рука впала у воду. І ту руку почало смикати якесь чудовисько. Я вистрелив, і чудовисько зникло.

– Слухай, відпусти, га, – почав своє ниття бандит. Голомозий, товсторукий, схожий на ведмедя. Такого у бійці голіруч не зупиниш, бо він наче танк.

– Чим ти займався у Москві?

– Та по-різному. Відпусти, на фіг я тобі?

– Що значить по-різному?

– Ну, те і значить. У мене свої справи малися, пацанам допомагав, коли треба було.

– І чому вирішив сюди поїхати?

– Бо мене менти шукали. Там фігня вийшла, я одного лоха притиснув, а у нього родичі в московському уряді. Спустили на мене ментів, довелось ховатися. А тут ця робота. Подумав, що і бабок зароблю, і менти заспокояться. Тим більше, кілька знайомих пацанів теж їхало. І дядя Алім – серйозна людина. Я на нього вже працював, ми кар’єр один захоплювали йому. І заплатив тоді, і від міліції відмазав. Все, як треба. Ось і зараз. Його бригадири сказали, що селюки борзі, але тільки при ножах, навіть рушниць не мають. А у нас автомати, броніки, все, як треба. Думали, покоцаємо їх, і все. А тут ти. Звідки ти такий узявся?

– Скільки ви пливли сюди?

– Вчора зранку вийшли.

– На веслах чи на двигуні?

– На двигуні. На весла вже сьогодні вранці сіли, щоб вас не перелякати.

– А як сюди допливли? Там же русел у річки багато?

– А ми лівого берега завжди трималися. Тільки ліворуч пливли. Ось так і допливли. Слухай, відпусти мене, а я потім за тебе слово скажу.

– Кому?

– Людям дяді Аліма.