Розділ 9 Війна на Заставі

– Один начебто. Слухай, відпусти, а? Я ж все тобі розповів і…

– Мужик, ще раз скажеш «відпусти», пристрелю і піду далі, – перервав я його.

Ми були вже неподалік від пристані. У кущі з ним іти не хотів, то наказав лягти на пісок. Зрізав з нього сорочку, зв’язав нею ноги.

– Сіпнешся – пристрелю.

– Та куди мені сіпатися, братішка!

Я пішов у кущі. Там Понамка все поралася біля Непийпива.

– Де ти взяла бинти та йод? – здивувався я.

– У торбі одного з бандюків був санітарний пакет. Що у тебе?

– Корабель потопив. Всіх перестріляв, окрім одного. Його привів, можна буде допитати.

– Молодець.

– А що з ним? – я присів біля Непийпива.

– Дві кулі вийшло, а дві залишилося у тілі. Треба їх видалити, подивитися, що там з внутрішніми органами. Тут лікар потрібен. Щоб операцію зробити, – вона зітхнула.

– Слухай, Понамко… – дещо пригадав я.

– Що? – вона подивилася на мене. – Ну, кажи!

– Здається, лікар був серед полонених, яких ми вранці схопили.

– Що? – Понамка підхопилася.

– Треба його повернути. Звісно, може, він зубник чи психолог, але шанс є.

– Красю, ти впевнений?

– На сто відсотків ні, але, здається, чув, коли їх про фах опитували. Нехай всіх полонених повертають. Серед них цілком може бути лікар, і не один.

– Зараз же мчи до Застави і накажи все зробити!