Розділ без назви (2)

Я здогадуюся, коли саме. Він назвав дату: 23 вересня. Це день осіннього рівнодення…

— Чому ти не запитуєш, коли саме і хто вибирає дати? — він ще й дивується.

— А я знаю, Антоне. Тут немає про що запитувати. Це дні рівнодення — осіннього та весняного — та дні сонцестояння — зимового та літнього. Правда ж? — і, не чекаючи відповіді, додаю: — Мене інше цікавить. Це ж поганський календар наче? А ви — янголи!

Він від почутого аж рота роззявив і розсміявся. Щиро, блін! Теж мені, гуморист! Очевидно, я бовкнула дурницю.

— Адо, ти це серйозно?! Поганський календар? Дівчинко, хіба можна щось нове, якщо живеш під сонцем, сотворити? Лишень наукове фентезі! Скільки житиме сонце, скільки житиме Земля, стільки часу й існуватиме і рівнодення, і сонцестояння. Хочемо ми цього чи ні, приймаємо це чи заперечуємо. Християни ми чи мусульмани. Ми всі безвідносно до релігійних сценаріїв — творіння Божі, як і сонце, земля, вода та вітер, до речі. Чотири рази на рік відмикаються брами між світами — між світом живих і світом духів та душ — тих, що відійшли в інший світ, і тих, що невдовзі рушать туди. Ти ж мудра дитина! Не розчаровуй мене своїми сумнівами.

Я стенаю плечима. Звісно, я це все знаю, однак мені важко поки відмежуватися від будь-якої приналежності чи бодай співчуття до якоїсь релігії.

— У ці особливі дні ми збираємося разом, щоб примножити наші сили, просячи і отримуючи допомогу від тих, кого з нами вже нема, але хто напевне знає, як краще для нас.

— І чим ви займаєтеся? Молитеся, чи що? — Мій скептицизм не вивітрюється.

Уява вперто малює картинку зали, вщерть заповненої людьми, вбраними в однаково сірий одяг. У кожного в руці сіра свічка. Вони йдуть по колу, бубнячи собі під ніс слова давньої молитви. Тьху ти! — стріпую видиво.

Антон знущально посміхається:

— От прийди і сама все побачиш. Тим паче, що це зовсім поруч із твоїм теперішнім помешканням. Збір опівночі з 22 на 23 вересня біля церкви Йосафата.

— Ну, не знаю. Може?.. — Зовсім невпевнено це кажу.

Я справді не знаю, чи хочу знову в щось уплутуватися. Та, очевидно, доведеться починати знайомитися зі світом сірих по-справжньому. Тільки ледачий чи недалекий серед янголів тепер не чув про мене, про ту, що, нехай випадково, та все ж позбавила всіх янгольських привілеїв сірого Господаря міста Лева — Валерія Едуардовича. Так, Львів має і сірий бік, як і кожен з нас, очевидно.

Ми прощаємося. Антон каже, що поспішає. Бо бути упорядником статків Едуардовича досить відповідально. Тут я з ним погоджуся. Не дай Боже такої долі!

Я повертаюся до Клариної палати. О, а щоки в неї порожевіли. Ірка — дієвий тонізуючий засіб. Хоч рецепт прописуй.

Дівчата, напевно, встигли перемити кісточки половині нашого міста. Тож Ірен я можу врешті забрати додому, бо Кларі після добрячої дози інформації потрібен відпочинок. Але перед цим я мушу зробити один телефонний дзвіночок.

Так, я далека від питань світобудови. Правильно мені закидав Антон. Та це легко виправити. Сила та здібності, які в мені є, нікуди не дінуться. А от знання? Бабуся не поспішала відкривати їх для мене. Вона, мабуть, вважала, що зарано, і тільки по крихті, так, щоб мені моя ж сила не нашкодила, ділилася тим, що знала. Зараз знання не будуть зайвими.

До сірих я не побіжу навчатися нізащо! Не знаю, які вони вчителі, але краще не перевіряти. Якось сама розберуся. А от по знання про світобудову та світоустрій мені до людей. Які, попри все, залишаються тими, навколо кого вся ця каруселька крутиться. Через кого і темні янголи повстали, і світлим нема досі спокою. Не кажучи вже про сірих, які змушені миритися з людьми. Бо попри всю свою зарозумілість, усе ж кровно з ними пов’язані. Цікаво, хоч один представник славної армії сірих праотців-янголів ще живий? Та це, скоріше, риторичне запитання! Бо ніхто не знає.

Витягаю мобілку, набираю домашній номер свого приятеля, пана Олега. От хто мене проконсультує! Що там такого особливого є в тому рівноденні 23 вересня, і чому саме парк «Знесіння», і чому саме посеред ночі, наче ж для шабашу не дуже підходяще місце — не Лиса гора і не п’ятниця, 13-те?

— Доброго здоров’ячка, пане Олеже! Упізнали? Я рада. Мені потрібна ваша консультація. Дуже-дуже-дуже! Гаразд, зустрінемося в парку. Мені підходить. Завтра о десятій біля гори Лева. Буду. Дякую щиро за розуміння!