Розділ без назви (2)

А тепле сонце? Так, його ще видно —

проміння інеєм скипає на губах.

Живи тим світом, де ріка і верби,

земля, трава, тепло очей людських…

Подумай, що тобі насправді треба:

холодне небо чи щасливий сміх?[7]

Іра вмовкає, тоді враз лунають гучні оплески, і Віктору здається, що він навіть відчуває, хай через двері, як усміхається його Ада. Тоді вклинюється мала Христя:

— А коли я вилосту, то навцуся і насплавді літати, не у сні! От побаците! Як у твоєму вілсику, Ілинко! І Аду навцу…

— Ну, навчи, — не стала сперечатися Ада.

— І Миска навцу, і Вітюсу, і Павлусу! От! І всім сподобаєця.

— І півміста навчи, — докинула Ірина, яка так і не змогла поки змиритися, що мала Христинка росте такою ж вигадницею, як Ада. Це ж треба! Ні, щоб хоч хтось із сестричок був би практичнішим!

— Ні, не тлеба півміста, — заперечує серйозно мала. — Півмісту мозе і не захоцеця літати, а вам — сподобаєця.

— Ну, як сподобається, то хай, — дозволила Ірен і перевела розмову на інше. — Адо, Христинин логопед каже, що справи з правильною вимовою, хай потроху, та все ж поліпшуються. Та я поки особливих змін не бачу, хоч і займаємося вдома регулярно. Хіба що наше диво торохтіти почало ще більше. Може, той, фахівця змінимо?

— Нічого, Іро, куди нам поспішати? Правда, сестричко? І говорити, як слід, навчимося, і літати. Аби справді це всім подобалося, — весело додає Ада.

Віктор збагнув, що припав до дверей вухом, аж коли перехожі почали на нього здивовано витріщатися. Тож рішуче смикнув ручку, водночас виставляючи перед собою велике рум’яне яблуко. Поки справа дійде до польотів, слід повністю одужати, а позитив — то найкращі ліки, вони завжди на користь.

Хоча двері зазвичай трохи заїдали, цього разу вони відчинилися легко.

І раптом у Віктора з’являється відчуття, що йому майже вдається відірватися від землі. Щоправда, лише на мить. А ще його з порогу зустрічають щирі усмішки та щасливий щебет Христинки: «Вітюса плийсов! Яблуцко плиніс. Ула!»

Любов, зрештою, непогана плата за будь-яке рішення. Особливо, якщо маєш сили щиро всміхнутися у відповідь.

Запоріжжя — Львів

2014 рік